Лазаревський Борис Олександрович
Народився 7 квітня 1871 року в Полтаві в родині історика та діяча української громади Олександра Лазаревського, що був одним з найближчих знайомих і перших біографів Тараса Шевченка.
Навчався у колегії Павла Галагана і Київському університеті імені святого Володимира та в Імператорському Новоросійському університеті в Одесі. Ще у студентські роки друкував оповідання у пресі, зокрема в газеті «Крымский вестник».
З 1897 року мешкав у Севастополі, де служив помічником секретаря, з 1903 року – секретарем військово-морського суду. У 1902–1903 рр. брав участь у вечорах пам'яті Шевченка. У січні 1903 року завершив своє перше оповідання українською мовою «Святий город» («Святе місто»), яке присвятив пам'яті рідного дядька Федора Лащинського, що прищепив йому любов до українського театру. Того ж року твір надрукував часопис «Киевская старина».
У 1906 році за «негідне» ставлення до заходів із придушення бунту матросів у Севастополі був звільнений у запас і переведений до резерву флоту, після чого став професійним літератором.
З літа 1916 року – діловод Управління з прискореної підготовки офіцерів для флоту.
У 1917 році в чині капітана військово-морського судового відомства займав посаду обер-аудитора в штабі начальника 2-ї бригади лінійних кораблів Чорноморського флоту. Наприкінці 1917 року переїхав до Ростова-на-Дону. Після проголошення Української Держави запрошений до Києва в розпорядження військового прокурора; від серпня 1918 року – офіцер для доручень при військовому міністрі Української Держави. У лютому 1919 року, за влади Директорії УНР, приписаний до Українського головного морського штабу в Севастополі, наступного місяця включений до складу спеціальної портової комісії по Миколаєву та Херсону.
У 1921 році через Грузію і Туреччину емігрував до Європи. Продовжив літературну діяльність. У Парижі співпрацює з часописом УНР «Тризуб», започаткованим за ініціативи Симона Петлюри.
Помер 24 вересня 1936 року в Парижі через серцевий напад.
Залишив небагато творів українською (чимало залишилося в рукописах, багато загинуло разом із утримувачами під час більшовицької окупації України), проте вважав її «частиною свого серця».
