Цемко Андрій Павлович
Народився в Ялті 1887 року, в родині кримського грека та українки; вказував у документах національність "грек". Рід по батьківській лінії займався виноградарством.
У ранньому віці захопився грою на бандурі. Перші уроки взяв у старого ялтинського бандуриста, ім’я якого не збереглося; наприкінці 1890-х років той помер, залишивши в спадок своєму учневі невеличку діатонічну бандуру, на якій хлопець робив свої перші спроби, виступаючи в родинному колі, перед друзями і знайомими. Згодом Андрій виконував ролі з бандурою в українських виставах труп Португалова й Тамарина-Диташідзе та інших антрепренерів у Ялті, виступав із сольними номерами в дивертисментах, на ювілейних урочистостях і в санаторіях Південного узбережжя Криму.
З часом Цемко сконструював нову діатонічну бандуру на 8 басів і 26 приструнків, з якою гастролював півднем України.
Від заснування в Ялті у 1905 році напівпрофесійного "Товариства малоруських акторів" під керівництвом режисера Петра Націлевича Андрій Цемко був його учасником, керував оркестром і хором колективу, грав оперні та драматичні ролі (Виборний у "Наталці Полтавці" І. Котляревського, Голова в "Утопленій" М. Лисенка, Карась у "Запорожці за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, Тарас Бульба у "Тарасі Бульбі" М. Старицького), виступав як бандурист.
З 1910 року працював диригентом оркестрів українських професійних мандрівних труп, переважно на Донеччині, зокрема під керівництвом Трохима Колесниченка та Степана Глазуненка.
У 1920-х роках придбав велику хроматичну бандуру, виготовлену майстром з Кобеляк (Полтавщина); з нею працював до кінця життя.
З 1923 року був диригентом оркестру, актором і бандуристом у Ялтинській українській трупі – музично-драматичному професійному театрі під керівництвом Павла Делявського. У цьому ж колективі на контрабасі грав брат Андрія Цемка Микола. Андрій Цемко також організовував і керував драматичними хоровими гуртками Ялти. Після саморозпуску Ялтинської української трупи в 1927 році і припинення діяльності хору Прокопа Сапсая" Андрій Цемко на базі цих колективів заснував потужний український аматорський драматичний хоровий театр при клубі імені Комінтерну, який виступав переважно в санаторіях і часто виїжджав на близькі гастролі – в Алупку, Гурзуф, Сімеїз тощо.
Значну роль Андрій Цемко відіграв в організації ювілейних вечорів, присвячених Тарасові Шевченкові та Степанові Руданському. Проведення заходів українською громадою біля могили Степана Руданського на Полікурівському пагорбі особливо активізувалося на початку 1920-х років. У 1924 році в Ялтинському міському театрі було відзначено 110-у річницю народження Тараса Шевченка.
В період німецької окупації Ялти на початку 1940-х рр. Андрій Цемко перейшов зі своїм колективом до міського театру, даючи платні вистави. У 1942 році учасники колективу були відібрані на конкурсній основі та відправлені до Німеччини під виглядом трудової повинності. Концертна група, що прибула до Берліна, одержала назву "Ялта". Крім виступів, дехто з артистів у вільний час співав у хорі української греко-католицької церкви, згодом періодично давали концерти у Гамбурзі та Магдебурзі, в театрах або кінотеатрах в Італії, Литві, Австрії. Андрію Цемку вдалося добитися дозволу прийняти до колективу декого з невільників таборів.
Після зайняття Німеччини радянською армією колектив було розпущено: артисти були розміщені у приймальному розподільнику для перевірки, звідки переправлені до України.
Після війни Андрій Цемко повернувся до рідної Ялти, де працював столяром у школі №3. Мав дружину.
14 серпня 1945 року був заарештований Ялтинським МВ НКВС Криму за статтею 58-3 КК РРФСР – "Контакти з іноземною державою чи окремими її представниками з контрреволюційною метою, а також сприяння будь-яким чином іноземній державі, яка перебуває з СРСР у стані війни або веде з ним боротьбу шляхом інтервенції чи блокади"; основне звинувачення – "організація в період окупації українського ансамблю, що виступав перед німцями". 3 листопада 1945 року був засуджений Кримським обласним судом до 4 років виправно-трудових таборів (деякі джерела стверджують про "10 років сибірських концтаборів).
Після звільнення був змушений відійти від мистецької та громадської діяльності.
Помер у Ялті в 1956 році (точна дата невідома) від інфаркту міокарда.
3 травня 1993 року реабілітований Прокуратурою АР Крим.
