Коваленко Олександр Михайлович

Народився 27 липня 1875 року в місті Ромни на Сумщині.

Займався культурно-просвітницькою працею (розповсюдження українських книжок, участь в українських хорах, театральних виставах).

Під час навчання у Харківському Технологічному Інституті через участь у студентських заворушеннях був виключений з вишу з наказом залишити Харків протягом 24 годин. Восени 1900 року разом з матір'ю вирушив до Севастополя, де за деякий час разом із соратником за Революційною Українською Партією Левком Мацієвичем долучився до українського гуртка любителів драматичного мистецтва при Народному Домі. Мацієвич працював під псевдо «Мова», Коваленко – «Журбенко»; під цим прізвищем останній друкував свої літературні та публіцистичні твори в українських часописах. З часом вони заснували тісніший гурток – для пропаганди українського визвольного руху. «Пізніше дехто з того тіснішого гуртка вже від себе позакладав подібні гуртки з-поміж службовців порту та інших урядових установ, а також матросів та солдатів Севастопольської залоги», – писав Олександр Коваленко у своїх спогадах.

У 1902 році з матір'ю повернувся до Харкова і поновив навчання. Згодом знову приїхав до Севастополя, де став флотським інженером-механіком у чорноморській ескадрі та разом із Левком Мацієвичем відновив культурну діяльність. «Для пропаганди української культури ми щороку впорядковували вечірку-концерт, присвячений пам'яті Шевченка, притягаючи до участі тих людей з місцевої інтелігенції, які до того надавалися», – згадував Коваленко, додаючи:

У 1905 році Олександр Коваленко став співзасновником «Союзу офіцерів-друзів народу», виступав із промовами на мітингах у Севастополі, підтримував зв'язки з лейтенантом Петром Шмідтом. Того ж року він став єдиним офіцером, який підтримав повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін»: переважна більшість команди повсталого панцерника мала українське походження. Коваленко був обраний головою революційного комітету. Після поразки повстання з більшістю екіпажу «Потьомкіна» лишився в Румунії. Згодом жив у Швейцарії та Франції, викладав математику в середній школі, став автором двох підручників. У 1915–1916 рр. видавав у Лозанні (Швейцарія) журнал «L'Ukraine». У Парижі закладав разом із Володимиром Винниченком українську громаду.

У 1917 році повернувся до України, отримав посаду директора департаменту морської освіти в Міністерстві морських справ. Подав у відставку за часів Гетьманату Павла Скоропадського після того, як морський міністр Максимов заборонив у відомстві використання українську мову. В добу Директорії виконував дипломатичні доручення.

У 1922 році емігрував до Чехословаччини. В Українській Господарській Академії викладав вищу математику та опір матеріалів, став доцентом кафедри теоретичної і прикладної механіки. Протягом 1923–1925 рр. був деканом інженерного факультету, деякий час заступав проректора Академії. У 1932 році став професором Українського Технічно-Господарського Інституту.

У 1945 році виїхав до Німеччини, а потім до Швейцарії, де жив до останніх днів.

Помер у Женеві 18 жовтня 1963 року.