Лаврук Василь
Лаврук Василь Васильович («Ізюм»)
Народився 28 січня 1974 року в селі Слобідка Івано-Франківського району Івано-Франківської області, де здобув неповну середню освіту. Зростав без батька.
В подальшому здобув фах майстра-штукатура у ПТУ №8 (село Угорники Івано-Франківського району Івано-Франківської області).
Мав хист до малювання та роботи з кресленнями.
З 1992 року проходив строкову військову службу в Рівному, згодом – у Конструкторському бюро Міністерства оборони України, де займався створенням мап.
У 1996 році створив родину, для забезпечення якої виїхав на заробітки до Португалії.
З 2001 року мешкав з родиною в Ялті, де проживала сестра дружини з родиною; очолив будівельну бригаду.
Під час Помаранчевої революції брав участь у проукраїнських акціях разом з дітьми, які навчалися в Ялтинському НВК №15 «Гімназія-школа-садок» ім. С. Руданського з українською мовою навчання.
У 2007 році збудував у Ялті будинок.
Після російської окупації Криму, у 2018 році повернувся до рідного села; за деякий час возз’єднався з родиною.
З 2020 року працював в Естонії.
Після повномасштабного вторгнення РФ до України в лютому 2022 року, долучився до територіальної оборони.
З січня 2023 року у званні старшого солдата на посаді помічника гранатометника проходив службу у військах Державної прикордонної служби України (94-й (Чопський) прикордонний загін, в/ч 1493).
З кінця 2024 року брав участь в обороні України на території Донецької області та в Чорнобильській зоні.
В лютому 2025 року під час участі у військовій операції Сил оборони України на території Курської області РФ отримав важке поранення, що призвело до втрати правої руки.
Указом президента України №917/2025 від 6 грудня 2025 року за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
4 січня 2026 року помер унаслідок різкого погіршення стану здоров’я.
Залишив дружину та двох дітей.
Похований 7 січня 2026 року в Слобідці.