Коберник Олександр Петрович («Док»)

Народився 2 червня 1970 року в селі Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області в родині військовослужбовця. У 1977–1984 рр. навчався у середній школі в Почаєві.

З 1984 року мешкав з родиною у Джанкої.

Скінчив відділення духових інструментів Кримського училища культури, згодом – магістерську програму Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету. Заочно навчався у Тернопільському національному медичному університеті ім. І. Я. Горбачевського за освітньо-науковою програмою «Громадське здоров’я».

У 1988–1990 рр. проходив строкову військову службу.

Разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою вступив до Сімферопольського державного університету (згодом Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського). У 1992 році пара побралася, згодом оселилася у Джанкої, де Олександр працював вчителем української мови та літератури у школі №3.

У 1993 році подружжя Коберників переїхало до Нововолинська, де мешкали родичі Олександра; через свою проукраїнську позицію, успадковану від батька, він розірвав стосунки з матір’ю та меншими братами – активістами джанкойського осередку «Русской общины Крыма».

У Нововолинську Олександр Коберник працював вчителем української мови та літератури, очолював музичний гурток у міському центрі дитячої та юнацької творчості.

У 2000 році став пастором у Західній Конференції Церкви адвентистів сьомого дня. З 2001 року служив у різних населених пунктах Волинської області.

З 2007 року мешкав з родиною у Львові, де служив пастором третьої громади Церкви АСД, був засновником і першим директором приватної християнської школи (згодом НВК) «Живе Слово», згодом працював вчителем початкових класів у ліцеї «Просвіта» у Львові. У 2016 році став директором християнської школи «Щасливе місто» у місті Тячеві Закарпатської області, якою до того опікувався кілька років.

У 2017 році скінчив Уманський державний педагогічний університет за спеціальністю «Початкова освіта та практична психологія».

Впродовж усього служіння займався з підлітками, організував духовий оркестр.

Здобув медичну освіту за спеціальністю медбрат-масажист; у 2020–2022 рр. вчився на реабілітолога.

28 лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення РФ до України, мобілізувався до війська у званні головного сержанта, служив у зоні бойових дій на посаді старшого бойового медика роти 125-ї ОБТрРО ЗСУ.

Загинув 20 жовтня 2022 року поблизу міста Торське Краматорського району Донецької області.

Залишив дружину, двох синів і доньку.

Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

24 січня 2023 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.