Мацієвич Лев (Левко) Макарович

Народився 13 січня 1877 року в містечку Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії. Був одним з дев'яти дітей у родині бухгалтера цукрового заводу Макара Мацієвича та його дружини Тетяни зі священичого роду Підгаєцьких.

У 1886 році вступив до 3-ї Київської гімназії, де виявив нахил до фізики й математики, а також науково-фантастичної і пригодницької літератури. У 6-му класі захопився хімією, обладнав удома лабораторію. Мав відмінні успіхи у вивченні іноземних мов.

У 1895 році вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Навесні 1897 року долучився до Української студентської громади, жіночу частину якої розбудували його сестри Мелітина, Олександра та Оксана. У ті часи Лев Мацієвич, який походив зі зросійщеної родини, став Левком – зацікавився українською культурою і почав вивчати мову, якою розмовляв і листувався до кінця життя. У 1899 році з іншими представниками Української студентської громади взяв участь у ІІ Студентському українському з'їзді, що відбувся у Львові; під час заходу познайомився з київської «Громади». Привіз із Галичини українську літературу та періодику. Під Миколи Міхновського 29 січня 1900 року взяв участь у заснуванні підпільної Революційної Української Партії.

У лютому 1901 року опинився серед 140 студентів, які за участь у виступах у Харкові були виключені з вишів і піддані адміністративному покаранню. Був висланий до Севастополя під нагляд поліції на один рік. Ходив на суднах, захопився військовим кораблебудуванням, працював на будівництві крейсера «Очаків» та інших кораблів, здійснював технічні розрахунки. За деякий час поновився на навчанні, блискуче захистив дипломний проект комерційного пароплава.

Разом із товаришем за РУП Олександром Коваленком, який перебував у Севастополі з 1900 року, Левко Мацієвич долучився до Українського гуртка любителів драматичного мистецтва при Народному домі, де незабаром Коваленко став режисером, а Мацієвич – його помічником. У 1901 році товариші заснували конспіративний гурток для пропаганди українського визвольного руху. Сестри та інститутські друзі Левка привозили до Севастополя нелегальну літературу. За спогадами Олександра Коваленка, «пізніше дехто з того тіснішого гуртка вже від себе позакладав подібні гуртки з-поміж службовців порту та інших урядових установ, а також матросів та солдатів Севастопольської залоги».

У 1902 році Левко Мацієвич захистив перед комісією Кронштадтського морського інженерного училища проект броненосного крейсера, який одержав найвищу оцінку, і отримав звання корабельного інженера-капітана. Повернувшись до Севастополя, вступив на службу до порту. У 1903 році разом з Олександром Коваленком відновив театральну діяльність; під псевдонімами «Мова» і «Журбенко» товариші відшукували серед мешканців Севастополя українців, для пропаганди української культури щороку впорядковували концерти пам'яті Шевченка. До участі у пам'ятних вечорах залучалися представники як місцевої інтелігенції (зокрема письменник Борис Лазаревський), так і «материкової» (університетський товариш Мацієвича, бандурист Гнат Хоткевич). 

У 1903 році Левко Мацієвич узяв участь у відкритті в Полтаві пам'ятника Іванові Котляревському: на той час він був знайомий чи не з усією українською гуманітарною елітою. У той же час він був членом приймальної комісії на Севастопольському рейді та старшим помічником суднобудівника зі спорудження броненосця «Іван Золотоустий» займався будівництвом крейсера «Кагул», розробив проект морського вокзалу в Севастополі.

Після нетривалого навчання у Миколаївській морській академії в Санкт-Петербурзі Левко Мацієвич у 1904 році через проблеми з легенями вирішив змінити клімат і повернувся до Севастополя, де перебував під таємним наглядом поліції через агентурні вказання на його «посилену агітацію серед робітників Севастопольського порту». В Севастополі Мацієвич писав статті про Шевченка, допомагав Михайлові Коцюбинському збирати матеріали для оповідань про життя і побут Криму. У 1906 році закінчив перерване навчання у морській академії в Петербурзі. Працював у Севастополі у військово-морському відомстві.

Збереглися дані про членство Левка Мацієвича у підпільному гуртку «Кобзар», сформованому українською інтелігенцією Севастополя та офіцерами Чорноморського флоту; в деяких дослідженнях Мацієвич помилково вказується як лідер гуртка.

У 1907 році Мацієвич скінчив спеціальний курс навчального загону підводного плавання в місті Лієпая (Латвія), брав активну участь у створенні підводного флоту.

У 1908 році виїхав до Петербурга для організації військового літакобудування, долучився до тамтешньої української громади. Матеріально допомагав севастопольській організації «Кобзар». Протягом 1906-1910 рр. надавав значну матеріальну допомогу українському політичному рухові, зокрема, без будь-яких фінансових зобов'язань оплачуючи видання тематичної друкованої продукції.

У 1910 році Левко Мацієвич став одним із перших пілотів Російської імперії, скінчивши авіашколу Анрі Фармана у Франції. На чолі комісії Відділу повітряного флоту за вигідними цінами закуповував для Російської імперії перші аероплани, ламаючи при цьому корупційні схеми. 

7 жовтня 1910 року під час першого всеросійського свята повітроплавання в Петербурзі над Комендантським полем на «Фармані-4» Левко Мацієвич загинув унаслідок несправності літака. Авіатора ховав увесь Петербург: його похорон перетворився на багатолюдну маніфестацію. Серед вінків на його могилі на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври був і вінок із жовто-блакитною стрічкою – від Української Громади, в якій небіжчик був заступником голови правління: замовлений він був за ініціативою старого приятеля Мацієвича – Симона Петлюри, який виступив 31 жовтня у Громаді на вечорі пам'яті Мацієвича з доповіддю про його життєвий і громадський шлях. У жовтні 1910 року в газетах «Рада» та «Українська хата» вийшли некрологи Левку Мацієвичу від Олександра Олеся та Миколи Вороного.