Гавришків (у шлюбі – Кобилянська) Теодозія Карлівна

Народилася 9 червня 1923 року в смт Микулинці Тернопільського району Тернопільської області в родині офіцера польської армії та вчительки. У 9-річному віці втратила матір, що померла під час четвертих пологів; виховувалася в родині сестри матері.

Під час навчання у школі, у 12 років вступила до патріотичного товариства "Сокіл". Після закінчення восьмирічної школи стала до лав ОУН. За власним зізнанням, мріяла про державну самостійність України.

У 1943 році працювала старшим економістом на пошті. У той же час стала зв'язковою нещодавно утвореної УПА: під керівництвом районного провідника ОУН "Крука" – Петра Зілінського була залучена до передачі кореспонденції та поширення листівок, пошуку конспіративних квартир, а також до збору коштів, харчів і медикаментів для повстанців.

10 червня 1946 року була затримана з польовою поштою біля схованки на цвинтарі співробітниками Микулинецького РВ МВС СРСР; зазнала катувань, перебувала у підвалі з тілами вбитих повстанців. 6 вересня 1946 року була засуджена Трибуналом військ НКВД Тернопільської області за статтею 54 КК СРСР ("зрада батьківщині", "участь у контрреволюційній організації") до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна та 3 років позбавлення прав. Спочатку була відправлена на лісоповал до табору біля Красноярська ("КрасЛаг"), потім переведена до "СтепЛагу" (місто Балхаш, Казахстан). У 1955 році вирок Теодозії Гавришків було переглянуто; 27 травня її на рік відпустили на вільне поселення в Караганді, де вона працювала в бухгалтерії на шахті.

Після звільнення 10 квітня 1956 року, заручниця совєтського режиму повернулася на батьківщину; через судимість тривалий час не могла отримати прописку. Вийшла заміж, народила сина. Після 10 років подружнього життя стала жертвою домашнього насильства, втекла з дитиною спочатку до Одеси, а звідти – до Криму. До виходу на пенсію працювала в Роздольненській споживспілці. Перебувала на контролі совєтських органів державної безпеки, зазнавала дискримінації на роботі.

У 1990 році почала займатися громадсько-політичною діяльністю, просвітництвом та соціальними проектами. Заснувала й очолила районну організацію Конгресу українських націоналістів, до якого входив політв’язень Кремля Володимир Балух.

28 квітня 1993 року була реабілітована.

Померла після тривалої хвороби 9 лютого 2020 року в Роздольному, де прожила понад половину життя.