Пилипенко Володимир Степанович

Народився 25 жовтня 1918 року в селі Кальнишівка Тиврівського району Вінницької області в селянській родині, в якій був тринадцятою дитиною.

У 1925–1932 рр. навчався у Вороновицькій семирічній школі. Працював у колгоспі, їздив на заробітки на Донбас, працював слюсарем, кочегаром, помічником машиніста паровоза.

У 1937 році після закінчення робфаку вступив до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту, у 1939 році перевівся до Ленінградського вищого військово-морського училища.

Після дострокового випуску 31 жовтня 1941 року у званні лейтенанта був направлений на Чорноморський флот, де отримав призначення на посаду командира катера 2-ї бригади торпедних катерів. Командував торпедним катером типу Г-5. У 1944 році був командиром ланки торпедних катерів; вправно використовував метод активного пошуку. Був тричі важко поранений. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року за звільнення Криму був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Війну завершив на Дунайській флотилії, біля міста Лінц (Австрія); відтоді назавжди пов'язав своє життя з флотом.

У повоєнні роки командував бригадою торпедних катерів Чорноморського флоту.

У 1952 році скінчив командний факультет Військово-морської академії імені К. Є. Ворошилова.

З 1964 року – заступник начальника Тихоокеанського вищого військово-морського училища ім. С. О. Макарова.

У 1967 році призначений начальником Калінінградського вищого військово-морського училища, яке очолював до 1981 року. Захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата технічних наук. Підготував кілька поколінь офіцерів.

У 1983 році звільнився в запас у званні віце-адмірала. Оселився в Севастополі.

У 1991 році однозначно підтримав проголошення незалежності України та сприяв формуванню її військового флоту, був радником командувача ВМСУ, передавав свій досвід командуванню.

Будучи керівником Севастопольської організації Всеукраїнського об'єднання ветеранів ІІ світової війни, Володимир Пилипенко докладав багато зусиль для примирення усіх учасників війни незалежно від того, на якій стороні вони воювали. За це місцеві комуністи оголосили адмірала «зрадником військової присяги і своїх бойових товаришів». Апогеєм протистояння стала його поїздка на Волинь на ювілей повстанської «Колківської Республіки», де він публічно побратався з лідером Братства вояків УПА Михайлом Зеленчуком: тоді проти чоловіка, якого вивели зі складу комітету організації ветеранів війни, у севастопольській пресі розпочалося справжнє морально-психологічне цькування, на що він змушений був звернутися до суду за захистом честі і гідності. Кошти, отримані в якості компенсації за моральні збитки від комуністичної газети «Севастопольская правда» та її засновників, перерахував на користь дитячого будинку №2.

До останніх років життя єдиний у Севастополі Герой Радянського Союзу, відзначений цим званням за оборону та звільнення міста, Володимир Пилипенко брав активну участь у військово-патріотичному вихованні флотської і міської молоді, за що був зарахований почесним членом екіпажу корвета ВМСУ «Вінниця».

Помер 13 березня 2005 року. За рішенням сесії Севастопольської міської ради був похований на меморіальному кладовищі Комунарів.

7 травня 2007 року з ініціативи командування ВМС ЗСУ на будинку, в якому жив Володимир Пилипенко, відкрито меморіальну дошку.

З ініціативи ветеранів ВМСУ ім'ям Володимира Пилипенка названо одна з вулиць садового товариства «Ритм» на Північній стороні Севастополя.