Усик Аркадій Михайлович

Народився 29 травня 1921 року в селі Канави на Полтавщині в родині науковця-економіста і вчительки математики.

З 1926 року мешкав з родиною в Харкові. Скінчивши школу №133 з атестатом відмінника, у 1939 році вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту. Під час навчання на першому курсі, попри короткозорість, був мобілізований до совєтської армії. Після 1941 року брав участь у німецько-совєтській війні, був командиром відділення взводу розвідки батальйону. Після тижневого полону втік, понад два роки перебував у партизанських загонах на території Білорусі та Смоленської області, пережив контузію. Був відмінником армійської служби, нагороджений орденами Вітчизняної війни І і ІІ ступенів. Отримав ІІ групу інвалідності.

На початку 1946 року поновився на навчанні в інституті, який скінчив з відзнакою у 1950 році, після чого був скерований за розподілом на роботу до Криму. Долучався до повоєнної відбудови півострова, зокрема після його передачі до складу України. За його словами, РСФСР не надавала Криму жодної практичної допомоги; усі комунікаційні, енергетичні та транспортні зв’язки були з Україною.

У 1950–1953 рр. працював заступником головного архітектора Керчі.

У 1953–1957 рр. працював заступником голови Керченського міського виконавчого комітету. З кінця 1957 року очолював Кіровський районний виконавчий комітет міста. Брав активну участь у відновленні заводу імені Войкова, Камиш-Бурунського залізорудного комбінату, суднобудівного заводу «Залив», морського торгівельного порту, комплексів залізничних станцій «Керч-1» і «Керч-2», був куратором низки авторських об’єктів – відновлення та благоустрій центральної площ імені Лєніна зі скваром і фонтаном, центральної набережної Керчі, школи імені Короленка, готелю «Керч», стадіону «Харчовик», рибного магазину «Океан», житлових будинків, магазинів, шкіл, лікарень, дитячих садків тощо.

В листопаді 1958 року був переведений до Сімферополя на посаду начальника управління капітального будівництва Кримського обласного виконавчого комітету, на якій працював до 1962 року, а також у 1966–1972 рр.

З 1962 року – член Спілки архітекторів України. Обирався заступником голови правління кримської організації спілки.

У 1962–1966 та 1975–1981 рр. був керівником проектної майстерні та директором кримської філії інституту «УкрНДІдіпросільгосп». Керував розробкою та будівництвом тролейбусної лінії Сімферополь – Алушта – Ялта, особисто брав участь у впровадженні раціоналізаторських пропозицій і рішень, завдяки чому будівництво тривало з випередженням календарних графіків. Під керівництвом Аркадія Усика відбувалося будівництво Щасливенського, Ізобильненського та Партизанського водосховищ, розробка проектів взірцево-показових сіл Петрівка та Восход у Красногвардійському районі Кримської області. За його участі було розроблено прогресивну технологію проектування, що давала можливість забезпечити технічною документацією масове будівництво у господарствах Криму птахофабрик, холодильників для фруктів та великих відгодовувальних комплексів. За авторства та керівництва Аркадія Усика було розроблено проекти реконструкції багатьох взірців старої забудови центру Сімферополя, а також шкіл, дитсадків та лікувальних установ. Найбільш відомі об’єкти цього періоду – будівля Ради міністрів АР Крим, міська лікарня №6, колгоспний ринок на площі Куйбишева, облаштування магістральних вулиць, тролейбусні парки у Сімферополі, Алушті та Ялті.

У 1972–1975 рр. був головним архітектором Сімферополя. З 1972 року керував дипломним проектуванням у Сімферопольському інституті природоохоронного та курортного будівництва.

Обирався депутатом до міської ради. Був нагороджений медаллю «За трудову звитягу», Знаком пошани за розробку тролейбусної лінії Сімферополь – Алушта – Ялта, премією Держбуду УССР за кращу споруджену будівлю (дитсадок винрадгоспу «Коктебель» у селі Щебетовка).

У 1981–1992 рр. був головним архітектором кримської філії інституту «Укржитлоремпроект».

У 1991–2000 рр. був головним архітектором проектів – керівником творчої бригади малого науково-виробничого підприємства «Альт».

У 1998 році отримав звання Заслуженого архітектора України.

У 2001 році став лауреатом премії Ради міністрів АР Крим за багаторічну працю зі створення архітектурного вигляду Криму.

Ідентифікував себе як кримського українця. Протистояв проявам російського шовінізму, в тому числі за посередництвом публікацій у регіональній пресі. АР Крим розцінював як «фактично російське ефемерне утворення», наявність якого суперечить принципу унітарності України, наполягаючи на її усуненні у рамках адміністративної реформи.

У 2012 році переїхав з Криму до селища Високого в передмісті Харкова.

Після виходу на пенсію, активно працював за фахом до 81-річного віку. До 90 років займався живописом, до 93 років керував автомобілем.

Кавалер ордена Богдана Хмельницького III ступеня.

Помер 30 листопада 2023 року. Похований на кладовищі №13 у Харкові.