Мозалевський Іван Іванович

Народився 12 (іноді помилково вказується 24) вересня 1890 року в місті Влоцлавек (Польща; іноді помилково вказується Вроцлав) у родині військового лікаря, вихідця з давнього козацького роду з Чернігівщини. Дитинство минуло у переїздах.

Після закінчення 6 класів гімназії у Тбілісі став "вільновизначенцем" 154-го Дербентського піхотного полку (фортеця Карс), незабаром за станом здоров'я був переведений до 3-го Кавказького стрілецького батальйону У Тбілісі під час робітничих заворушень за відмову йти в оточення поселення та стріляти у протестувальників у 1906 році за рішенням військово-польового суду був відправлений на психіатричну експертизу; у шпиталі був звільнений у запас. Скінчив гімназію у Єревані. У 1906 році батьки Івана Мозалевського розлучилися.

У 1908 році вступив до Київського художнього училища за класом живопису. У 1909 році був зарахований до до класу орнаменту малювальної школи Імператорського товариства заохочення мистецтв у Петербурзі, в якій навчався до 1913 року. У 1912 році написав працю "Досвід генезису української народної орнаментики".

У 1913 році вступив до офортної майстерні Академії мистецтв, був учнем професора Мате.

Під час І світової війни, у 1915 році був мобілізований, але згодом комісований через короткозорість. Вступив до відділу допомоги населенню, постраждалому від війни; керував загоном швацьких майстерень у Тернополі, майно яких вивіз до Києва на початку 1917 року.

Через революційні події залишився в Києві. Працював головним художником у типографії Кульженка. Згодом очолив мистецько-гравіювальний відділ Експедиції заготовок державних паперів України, де працював до червня 1919 року. З його ініціативи художники Георгій Нарбут і Антін Середа виготовили ескізи перших українських марок. За проектами Мозалевського в обіг були випущені банкноти 1000 та 2000 гривень. Стилістика продукції значною мірою формувалася під впливом голови УЦР Михайла Грушевського.

У 1918 році заснував власну мистецьку школу та професійну спілку київських митців "Мистецтво". Того ж року одружився зі своєю ученицею Валентиною Розовою. Згодом переїхав до Кам'янця-Подільського, де заснував художньо-промислову школу та був обраний головою губернського шкільного правління.

Після поразки Української революції восени 1920 року виїхав з дружиною за кордон, мешкав у Відні та Берліні, у 1923 році переїхав до Праги, де викладав графіку в Українській студії пластичних мистецтв. У 1925 році оселився в Парижі; того ж року отримав призначення на посаду професора поліграфічного факультету Київського художнього інституту, проте через бюрократичні труднощі не зміг прийняти запрошення. Незважаючи на прийняття радянського громадянства, входив до Спілки українських громадян у Франції. У 1926–1929 рр. був редактором художнього відділу газети "Українські вісті". Розробляв дизайн меблів, тканин, килимів, афіш. Захопився наївним мистецтвом, під псевдонімом "Jean Alle" написав кілька картин, які демонструвалися на виставках.

У червні 1932 року взяв участь у Виставці сучасної української графіки Асоціації незалежних українських митців у Львові, на якій презентував 58 нереалізованих проектів паперових грошей та інших державних паперів доби національно-визвольних змагань (банкноти 3 і 5 карбованців, консульська марка 25 шагів, талон 2 карбованці, поштова марка 2 карбованці, актовий папір тощо).

Працював у галузі станкової, книжкової та прикладної графіки, був фахівцем з деревориту та медериту, виробляв екслібриси, ілюстрував книги, виготовляв мініатюри зі слонової кістки. Використовував мотиви українського народного мистецтва, національну символіку й орнаменти.

У жовтні 1947 року перебрався з дружиною, 29-річним сином і його тещею до СРСР; спочатку перебував у репатріаційному пункті в Житомирі. Згодом оселився в Києві, де мешкав понад рік і був у полі зору художника Миколи Глущенка, якому колись давав позитивні характеристики: той після насильницької мобілізації до армії Денікіна емігрував до Європи, пізніше був радянським шпигуном під агентурним прізвиськом "Ярема", у 1936 році приїхав до СРСР. У звітах Глущенка зазначалося, що Мозалевські "страшенно каються, що переїхали у Радянський Союз" і "не тільки не звикли до нашого життя, а все більше його жахаються" через малу зарплатню, несприятливі житлові умови та ставлення людей. Зокрема, син художника, який 10 років служив у французькій армії (мав звання сержанта), був поранений на війні та здобув нагороди, дратувався через заяву батька про відмову від французького громадянства.

У 1949 році Іван Мозалевський переїхав до Москви, де його родина голодувала. Митець обмірковував варіант нелегального перетину кордону з Ленінграда до Фінляндії, проте родина залишилася в СРСР. Деякий час працював художником на Коростенському порцеляновому заводі.

З 1953 року Іван Мозалевський до кінця життя мешкав у Сімферополі. Влаштувався науковим співробітником до Сімферопольського художнього музею, однак пропрацював менше року через скарги на "емігранта, який розповідає про радянське мистецтво".

Незважаючи на часткову втрату зору через помутніння кришталиків, продовжував займатися графікою. Готувався до захисту докторської дисертації.

Помер 5 січня1975 року.

Після смерті чоловіка Валентина Мозалевська передала частину його творчої спадщини до Сімферопольського художнього музею; наразі цей доробок недоступний українським дослідникам через російську окупацію півострова. Майже двісті робіт Мозалевського зберігаються у Національному художньому музеї в Києві, частина архіву перебуває у Третьяковській галереї у РФ.