Шимко Михайло Інокентійович

Народився у 1906 році (точна дата невідома) в Керчі в українській селянській родині. Здобув початкову освіту.

У 1920-30-х рр. мешкав у Вінниці. Був активістом Подільської філії Всеукраїнського Музичного товариства імені М. Леонтовича, що існувало у 1921-1928 рр. і мало на меті відродження української культури та духовності, популяризацію народної пісні, пробудження національної самосвідомості. Був хористом капели імені М. Леонтовича.

1 квітня 1938 року під час масових репресій у Вінниці був заарештований разом з іншими членами т. зв. «групи Родкевича» у «справі диригентів»: тоді в Україні, зокрема в Києві, було заарештовано низку діячів української культури та мистецтва, яких звинуватили у «націоналістичній пропаганді за допомогою самодіяльних хорів», а також у створенні на їхній базі «всеукраїнської повстанської організації», яка «ставила перед собою мету проводити шпигунську роботу на користь Німеччини та шляхом здійснення диверсійних актів забезпечити захоплення України Німеччиною в майбутній війні».

9 квітня 1938 року Трійкою УНКВС Вінницької області Михайло Шимко був засуджений за статтями 54-2 («збройне повстання») та 54-11 («участь у контрреволюційній організації») КК УРСР до розстрілу. Вирок було виконано 26 квітня.

Реабілітований Вінницьким обласним судом 18 квітня 1957 року.