Пономаренко Анатолій Георгійович

Перший Генеральний консул незалежної України. Надзвичайний і Повноважний Посол України у Німеччині (1997–2003) та Швеції (2006–2008).

Народився 4 березня 1947 року в Євпаторії.

У 1971 році скінчив факультет іноземних мов Кримського державного педагогічного інституту. Володів російською, англійською та німецькою мовами.

До 1978 року був референтом з питань міжнародних зв’язків Кримського обласного комітету ЛКСМ України, старшим референтом, заступником голови Комітету молодіжних організацій УРСР.

У 1978–1983 рр. – другий секретар Посольства СРСР в Індії.

У 1983–1984 рр. – другий секретар Міністерства закордонних справ УРСР.

У 1984–1987 рр. був слухачем Дипломатичної академії МЗС СРСР.

У 1987–1989 рр. перебував на посаді 1-го секретаря МЗС УРСР.

Мав ступінь кандидата історичних наук.

У 1989 році став був призначений генерального консульства СРСР у Мюнхені (Федеративна Республіка Німеччина).

Після відновлення незалежності України, у 1992 році був призначений генеральним консулом Генерального консульства України у Мюнхені. На початку 1990-х рр. консульство розташовувалося у стінах Українського Вільного Університету. Саме Анатолію Пономаренку випала честь відновити функціонування української дипломатичної місії у Німеччині: українське посольство у Берліні та консульство у Мюнхені були ще в часи Українських національно-визвольних змагань.

У 1994–1997 рр. працював в МЗС України завідувачем відділу країн Західної Європи, заступником начальника, згодом – начальником Управління країн Європи та Америки.

2 вересня 1997 р. – 26 листопада 2003 р. перебував на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла України у ФРН. У 1999 році отримав дипломатичний ранг.

За час своєї посольської каденції здобув високу довіру та повагу української діаспори Німеччини. Свого часу подбав про те, щоб кожний український політик, який прибував до Берліна, відвідував могилу президента ЗУНР Євгена Петрушевича, вшановуючи як його постать, так і історію українських національно-визвольних змагань загалом. Період служби дипломата можна назвати цілим розділом у новітній історії українців Берліна. Весь цей час Анатолій Пономаренко, серед іншого, опікувався українським релігійним життям у місті та випуском відповідних видань – зокрема, «Християнського Голосу», дописувачем якого він був. З перших місяців своєї служби в Берліні дипломат став постійним членом української парафії, разом зі своєю родиною і співробітниками часто бував на богослужіннях з нагоди різних свят і подій, був відкритий до зустрічей і розмов з представниками церковного середовища. Розуміючи значення ЗМІ для розвитку громадського життя діаспори, Анатолій Пономаренко охоче контактував із представниками радіо та преси. Докладав чимало зусиль до зміцнення українсько-німецьких дружніх відносин, розбудову політичних економічних і культурних зв'язків, приятелював з політиками і дипломатами не лише Німеччини, а й інших країн.

За участі тогочасного міністра культури України, відомого українського актора Богдана Ступки, а також представників уряду Берліна та МЗС ФРН у рамках Днів культури України в Німеччині було відкрито меморіальну дошку видатному кінорежисеру Олександру Довженку на стіні будинку №69 на Бісмаркштрассе (одна з центральних вулиць Західного Берліна), де той мешкав, коли працював секретарем консульського відділу торговельного представництва УРСР.

У 2004–2006 р. Анатолій Пономаренко перебував на посаді директора Другого територіального департаменту та члена Колегії МЗС України.

6 грудня 2006 року був призначений Надзвичайним та Повноважним Послом України у Швеції.

У 2007 році був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Помер 20 травня 2008 року в Стокгольмі (Швеція).