Охременко (Охріменко) Сергій Федорович

Народився у 1859 (у деяких джерелах помилково 1860) році (точна дата невідома) у дворянській родині. Отримав домашню освіту.

У 1875–1880 рр. навчався в Уманському училищі садівництва та сільського господарства, здобувши звання вченого садівника.

17 вересня 1880 року був зарахований практикантом до Нікітського ботанічного саду, де стажувався до 21 серпня 1882 року під керівництвом винороба Анастасія Сербуленка.

Після закінчення практики у 1883 році був мобілізований до війська. По завершенні служби став помічником Сербуленка.

У 1883–1890 рр. працював виноробом у виноробному господарстві «Гурзуф». Стажувався у Франції, Німеччині, Австрії.

З 1890 року, після переведення Анастасія Сербуленка до «Масандри», призначений головним виноробом виноградарсько-виноробного дослідного і навчально-показового господарства «Магарач». Реорганізував виробничу, технічну та навчальну справу. Постійно турбувався про покращення, розширення та обладнання підвалу, де зберігалися колекційні вина. Вперше в практиці виноробства на теренах Російської імперії розробив прийоми спиртування вин, технологію вироблення високоякісних південнобережних десертних і міцних вин.

У 1892 році одружився з Розалією-Марією (Марією Антонівною) Кальсада (1860–1921), онучкою сестри засновника і першого директора Нікітського саду Хрістіана Стевена. Подружжя мало двох синів – Дмитра (1893; розстріляний большевиками в грудні 1920 року поблизу Ялти через участь у білогвардійському русі) та Миколу (5.12.1895 – 9.04.1979; заступник директора інституту «Магарач» з наукової роботи). У 1909 році під час відпочинку на курорті в Хелуані (Єгипет) родина Охріменків познайомилася з Лесею Українкою: спочатку в Єгипті, а потім у Ялті вона навчала Дмитра та Миколу Охріменків іноземних мов.

Сергій Охріменко перебував на посаді головного винороба Нікітського саду (1900–1916) та Нікітського училища садівництва і виноробства 1 розряду, одночасно ведучи педагогічну діяльність на Вищих практичних курсах виноробства при ботанічному саді (1908–1916); підготував понад 300 фахівців-виноробів.

Автор оригінального десертного вина «Мускат чорний» з винограду сорту «Аліканте», вина з сорту винограду «Бастардо» а також багатьох класичних магарацьких вин, які були удостоєні високих нагород: Всесвітньої виставки в Парижі (1900); Міжнародної виставки в Турині (1911); Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві (1925).

Після большевицької окупації Криму, був завідувачем Магарацього дослідного закладу, фактично – відділу виноградарства та виноробства Нікітського ботанічного саду.

Помер 6 грудня 1925 (у деяких джерелах помилково 1926) року в Ялті. Похований біля дружини на Старому кладовищі в Нікіті.