Синявський Антін (Антон) Степанович

Український політичний і громадський діяч, економіко-географ, історик, економіст, педагог, доктор географічних наук, професор Київського університету. Фахівець у галузі розвитку теорії економічного районування. Сфера наукових досліджень: географічні проблеми України. Новатор у геополітичних дослідженнях української економіки. Автор близько 150 наукових праць.

Народився 12 липня 1866 року в Білій Церкві (за іншими даними – в селі Веприк Фастівського району) Київської губернії. Походив зі старого священичого роду. Батько, Стефаній Синявський, мав сан протоієрея та звання магістра теології.

Антін Синявський здобув освіту в Києві: у 1876–1885 рр. навчався в першій гімназії, у 1885–1889 рр. – на історико-філологічному факультеті університету святого Володимира, де зблизився з Володимиром Антоновичем, під впливом якого захопився історією та археологією. Крім цього, зацікавилося ідеями Михайла Драгоманова, що позначилося на його подальшому житті. В серпні 1889 року київських драгомановців заарештували. Хоч Синявський і отримав диплом про закінчення університету, однак працювати за фахом він не міг. У листопаді 1889 року він був відправлений на заслання до Шенкурська Архангельської губернії: за клопотанням київських професорів Володимира Антоновича та Володимира Іконникова термін покарання вдалося скоротити для закінчення освіти. Після невдалої спроби закінчити університет у Москві, Синявський переїхав до Одеси. Склавши іспит із природничих наук у Новоросійському університеті, отримав звання вчителя гімназії з географії. З 1893 року – лектор Одеської військової школи, з 1894 року – лектор Вищих жіночих курсів та приват-доцент Новоросійського університету. В 1898 році захистив магістерську роботу у Варшавському університеті, де отримав ад'юнкт-доцентуру гірничої статистики. З 1899 року був директором комерційних шкіл міністерства фінансів у Лодзі (Польща).

Будучи членом української громади Одеси, мав зв'язки з Галичиною (зокрема, з Іваном Франком); під різними псевдонімами ("Катран А.", "Скраглюк X." та ін.) друкував статті в галицьких періодичних виданнях 1890-х років ("Народ", "Зоря" тощо).

У 1901–1918 рр. працював у Катеринославі (сучасний Дніпро) директором комерційної школи, був асистентом та доцентом гірничої статистики. З 1910 року – професор Гірничого інституту. Заступник голови Катеринославської Вченої Архівної Комісії та редактор і автор її видання "Летописи" (1904–1915 рр.).

У 1910 році з ініціативи товариства допомоги незаможним учням Катеринославської комерційної школи в межах сучасного Севастополя було збудовано та названо на честь Антона Синявського дачний санаторій для відпочинку та оздоровлення школярів під час канікул.

За участь у революційному русі неодноразово зазнавав переслідувань та арештів і відбував тюремне покарання. Був членом Товариства українських поступовців та Української революційно-демократичної партії (з 1917 року – Українська партія соціалістів-федералістів).

У 1918–1919 рр. Антін Синявський очолював Департамент середніх шкіл Міністерства народної освіти Української Держави / УНР. Разом з урядом Директорії УНР залишив Київ на початку 1919 року. 27 лютого того ж року разом із літературознавцем Леонідом Білецьким та мистецтвознавцем Володимиром Січинським виступив на відкритті Українського клубу в Кам'янці-Подільському; там само недовго працював в Українському університеті завідувачем кафедри політекономії.

У 1920-х рр. – професор і завідувач кафедри економіки, географії та світового господарства Інституту зовнішніх відносин, співробітник кафедр сільського господарства Інституту народної освіти у Києві (викладав економічну географію, статистику й інші предмети), науковий співробітник ВУАН (працював в Історичній секції, Комісії сходознавства і Комісії Дніпрельстану – був її керівником).

У 1933 році. виїхав на Далекий Схід. У 1931–1934 рр. – завідувач кафедри економічної географії Українського відділення Благовіщенського агропедінституту; після закриття українського відділення переїхав до Владивостока, де очолив кафедру фізичної географії Владивостоцького педагогічного інституту. Восени 1934 року – завідувач новствореної кафедри географії, професор Сталінградського педагогічного інституту.

У грудні 1936 року Синявський був призначений завідувачем кафедри фізичної географії Кримського педагогічного інституту. Того ж року було видано його працю "Топоніміка Криму".

Від серпня 1939 року до 1942 року – професор Кабардино-Балкарського педагогічного інституту в Нальчику.

Під час ІІ світової війни прибув до окупованого німцями Києва. У 1943 році виїхав до Кракова і Львова, де зустрічався з головою УГКЦ митрополитом Андреєм Шептицьким.

З 1944 року – професор географічного факультету Сімферопольського педінституту, далі –університету в Ростові-на-Дону (1944–1946), Чернівецького університету (1946–1948), Кіровоградського педінституту (1948–1949), Краснодарського педінституту (1949–1950).

Через часті зміни місць роботи, зумовлені побоюванням репресій з боку тоталітарного режиму, біографія Синявського досі не досліджена повністю.

Наприкінці 1950 року науковець вийшов на пенсію і переїхав до Сімферополя, де помер на початку 1951 року. Похований на Староруському кладовищі. У 1987 році через часткову ліквідацію цвинтаря онук науковця Олександр Синявський перепоховав останки пращура на Лісовому кладовищі в Києві.