Гарчев Петро Іванович

Народився 17 грудня 1923 року в селі Іванове Лиманського району Одеської області у болгарській родині.

В липні 1941 року школярем був скерований на будівництво укріплень на Одещині; на початку бойових дій на території України опинився в окупації, проводив антифашистську агітацію серед населення.

У 1944 році був рядовим на 3 Українському фронті; у складі 588-го окремого саперного батальйону 295-ї дивізії брав участь у прориві укріплень нацистських військ на Дністрі. 19 серпня отримав поранення, після лікування був скерований до 26-ї Алтайської дивізії. Під час розмінування території Одещини отримав чергове поранення. У жовтні 1945 року був демобілізований.

У 1949 році скінчив історичний факультет, у 1952 році – аспірантуру Одеського педагогічного інституту, працював викладачем.

У 1952–1956 рр. – старший викладач, у 1953–1954 рр. – декан історико-філологічного факультету Сумського педагогічного інституту.

У 1954 році захистив кандидатську, у 1971 році – докторську дисертації.

У 1956–1974 рр. – доцент, професор Харківського державного університету.

У 1974–1979 рр. був завідувачем кафедр історії та історії СРСР і УРСР Запорізького педагогічного інституту, взяв участь у створенні в ньому історичного факультету.

З 1979 року – професор Сімферопольського державного університету (згодом – Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського), у 1980–1982 рр. – декан історичного факультету, у 1984–1989 рр. – завідувач кафедри історії СРСР і УРСР.

У 1995 році очолив кримський осередок товариства "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка, заснований за його безпосередньої участі.

У травні 1998 р. зайняв посаду завідувача кафедри історії українознавства Таврійського інституту Національного університету "Києво-Могилянська академія".

У 2000–2001 рр. – професор кафедри українознавства ТНУ ім. В. І. Вернадського.

Мав звання академіка Української академії історичних наук.

Автор понад 100 наукових праць, у тому числі 15 монографій.

Узяв участь у підготовці понад 7 тисяч фахівців.

За роки Незалежності України написав низку статей з історії держави, виступав на радіо і телебаченні.

Помер 3 липня 2001 року після тяжкої хвороби.