Бобир Андрій Григорович

Народився у 1806 році (точна дата невідома) у кріпацькій родині, ймовірно, на Чернігівщині.

У 20 років був забраний до війська. Служив матросом-бомбардиром на Чорноморському флоті.

Був учасником Синопської битви 1853 року на лінкорі «Імператриця Марія» та оборони Севастополя у 1854–1855 рр. на Малаховому кургані під час Кримської війни, за що був нагороджений двома Георгіївськими хрестами. У бойових діях з Андрієм Бобирем брав участь його син Дмитро, що був на той час 12-14-річним юнгою.

Після поранень Андрій Бобир був відправлений до шпиталю Москви, де отримав від імператора Алєксандра II подячну грамоту, звільнення з кріпаччини та право на вибір 8 десятин землі у будь-якому регіоні Російської імперії. Герой обрав Севастополь – але тамтешні чиновники дозволили йому оселитися хіба що на Корабельній або Північній стороні як людині низького стану, не надавши землі.

У 1857 році Андрій Бобир дізнався, що на березі Каламітської затоки неподалік від Сак є порожні землі. Вийшовши у відставку, разом з іншими відставними моряками подав на ім'я царя прохання заснувати матроське поселення біля Миколиного джерела; отримав дозвіл восени 1858 року. Разом із поселенцями витримував конфлікти з людьми власника сусідніх земель, поміщика Ревеліотті. Станом на 1864 рік у селі налічувалося 18 дворів.

Андрій Бобир помер у 1895 році (точна дата невідома). Був похований на цвинтарі села Миколаївки.