Самокиш (Самокиша) Микола Семенович
У деяких українських виданнях прізвище митця подається як «Самокиша»: саме так майстер підписував свої листи.
Народився 25 жовтня 1860 року в селі Носівка Ніжинського повіту на Чернігівщині, у вбогій родині сільського листоноші та козачки. Від свого діда, в якого мешкав, успадкував оповідання про славетні козацькі часи, надихнувшись якими, виготовляв «зброю» та «отаманував» над однолітками. У 10-річному віці за допомогою дядька після двокласової школи вступив до Ніжинської класичної гімназії при ліцеї Безбородька.
У 1879–1885 рр. навчався в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Відвідував майстерню професора батального живопису Б. Віллевальде. Належав до проукраїнського гуртка молодих митців під опікою письменника Данила Мордовця, метою якого було відтворення історичних подій і національних особливостей життя та побуту українського народу. Цим гуртком опікувався відомий письменник, знавець історії та побуту українського народу. Академію скінчив, здобувши по дві срібні й золоті медалі.
У 1886–1889 рр. був у стипендійній подорожі в Парижі, де студіював під керівництвом баталіста Е. Детайля.
З 1890 року працював художником при військовому відомстві. Того ж року за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка живопису. У 1900 році отримав премію на світовій виставці в Парижі.
У 1894–1917 рр. керував батальною майстернею Петербурзької Академії, професором і дійсним членом якої став у 1913 році.
З 1898 року працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописної України» – «З української старовини» (1900); другий альбом, «Мотиви українського орнаменту» (1902), опрацював самостійно.
На початку 1900-х рр. брав участь у розписі будівлі Полтавського губернського земства.
З 1911 року щоліта працював в Україні, виконав давно задуманий цикл творів з української історії й козацьких воєн.
У 1918 році оселився у Євпаторії. У 1922 році переїхав до Сімферополя, де створив власну художню студію, згодом переформатовану на художнє училище, яке отримало його ім'я.
У 1937–1941 рр. керував батально-історичними майстернями Харківського і Київського художніх інститутів.
Під час ІІ світової війни відмовився евакуюватися з Криму.
Навесні 1942 року в Сімферополі члени Південної похідної групи ОУН(б) для легалізації своєї діяльності та допомоги місцевим українцям організували споживчий кооператив «Український консум», завдяки якому вдалося налагодити харчування інтелігенції, найбільш потерпілої від голодної зими; у списках кооперативу був Микола Самокиш.
Наприкінці 1942 року стало відомо, що в Сімферополі для впорядкування мистецького життя та покращення умов праці окремих митців при підвідділі мистецтв було утворено раду митців, до якої разом з майже чотирма десятками художників і скульпторів увійшов і Микола Самокиш. Рада мала наступні обов'язки: оцінка творів митців, постачання їх необхідними матеріалами для праці, допомога у реалізації картин, надання допомоги видатним митцям, організація художніх виставок тощо.
Загалом за 60 років творчої діяльності Микола Самокиш створив 11 тисяч живописних полотен, малюнків, офортів, книжкових ілюстрацій, які зберігаються в музеях України і закордону та в приватних колекціях. Багато з них було загублено; чимало з них, виготовлені задля грошей, з примусу, загинули назавжди зі своїми замовниками. У спадщині митця лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем. Він виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Тараса Бульбу» М. Гоголя та інші. Ці ілюстрації були розміщені у різних журналах.
До останнього свого дня митець невтомно працював за мольбертом по 10 годин щодня. За два дні до смерті виконав пером фрагмент до картини «Битва Кривоноса».
Помер 18 січня 1944 року в окупованому Сімферополі.
По смерті Миколи Самокиша німецьке окупаційне командування Сімферополя прийняло рішення перейменувати на його честь вулицю Кооперативну, де він мешкав. Після зайняття Криму совєтською армією цю директиву було скасовано. У 1960 році, до 100-річного ювілею майстра, вулицю знов було перейменовано.
