Яценко Олександр Степанович

Видатний український хірург, основоположник вітчизняної трансплантології

Дату народження майбутнього доктора медицини джерела вказують різну – 17 березня 1842 року, або ж 28 вересня 1842 чи 1843 року. Народився він у Сімферополі в родині обер-офіцера Степана Яценка. В юнацькому віці втратив батька. Навчався у гімназії в Сімферополі, згодом завершив навчання у 1-й чоловічій гімназії Києва. Отриману золоту медаль довелося продати, щоб пристойно одягнутись та сплатити внесок за навчання на медичному факультеті університету святого Володимира. Протягом усіх студентських років, у 1861-1867 рр., Олександр Яценко постійно відчував, що таке бідність. Додатковим джерелом існування стали репетиторство, виготовлення препаратів для кафедри анатомії та щорічна грошова допомога, яка надавалася з огляду на успішне навчання та матеріальну скруту. У 1864 р. за студентську роботу Яценко отримав золоту медаль. У 1867 р. він закінчив університет зі званням "лікаря з відзнакою" та правом отримання ступеня доктора медицини після захисту дисертації, яким скористатися не вдалося.

У 1867-1869 рр. Олександр Яценко працював земським лікарем в Ананьївському повіті Херсонської губернії, зробивши за цей період понад 600 операцій. Зароблені кошти витратив на дворічне навчання у країнах Європи: відвідував лекції професорів у Берліні, Вюрцбурзі, Лондоні та Відні. У 1870 р. першим у світі зробив у берлінській клініці операцію з заміщення дефекту шкіри при вогнепальному пораненні, що стала темою його докторської дисертації, захищеної у Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі та наприкінці 1871 року дала право отримати ступінь доктора медицини. У Відні Олександр Яценко почав дослідження з пересадки шкіри від людини до собаки та від людини до людини.

У 1873 р. Олександр Степанович повернувся до Києва: у травні рада університету святого Володимира затвердила його у званні приват-доцента по кафедрі хірургії, а 1875 р. – у званні доцента. Двічі обирався екстраординарним професором. З незрозумілих причин його кандидатура на почаду завідувача кафедри не була затверджена – як і отримання професорського ступеня, для якого була написана та захищена друга дисертація на тему складної трепанації черепа.

У 1875 р. Олександр Яценко став консультантом при Кирилівських богоугодних закладах у Києві, де провів понад 1200 операцій – у тому числі першу в Російській імперії гастростомію. У травні 1876 р. став завідувачем хірургічної госпітальної клініки на навчальний рік, за три місяці був призначений позаштатним ординатором Київського військового госпіталю. Під час сербсько-турецької війни вирушив до Бєлграда на чолі медичного загону, згодом став керівником спільного колективу медиків, до якого увійшли працівники З-ї резервної лікарні Товариства Червоного Хреста. У Сербії Яценко вперше застосував антисептичні методи лікування під час військових дій, широко використовував операції із заміщення дефектів шкіри при вогнепальних пораненнях, за що отримав нагороду Сербського князівства – орден Такова (хрест) третього ступеня, а у 1879 р. – знак Червоного Хреста. До того ж, Олександр Яценко був кавалером ордена святого Станіслава третього ступеня.

У 1870-х рр. Олександр Степанович обернув невелику єврейську лікарню з хірургічним відділенням, що діяла на одній із глухих вулиць Подолу, на маленьку хірургічну клініку з метою передання хірургічного досвіду учням.

У 1881 р. Олександр Яценко знову був призначений позаштатним ординатором військового госпіталю; через бюрократичні негаразди не отримав належної платні за цілий рік. Читав в університеті святого Володивира курс хірургічної патології, вчення про хвороби суглобів та кісток, а також малу хірургію з десмологією.

Олександр Яценко є автором роботи "До питання про перенесення і щеплення окремих клаптів шкіри на грануляційні поверхні" – першої капітальної праці, в якій докладно, на підставі власного досвіду, виклав нове для того часу вчення про вільне пересадження шкіри на гранулюючій поверхні після вогнепальних поранень

Загалом на хірургічному рахунку Олександра Яценка було понад 10 тисяч операцій. Крім цього, він у чині колезького радника був визначним громадським діячем. Був делегований Київською міською думою, гласним якої був у 1886-1893 рр. на Кохівський з’їзд до Берліна з метою придбання протитуберкульозної вакцини для міста.

Олександр Степанович мав трьох дітей. Донька Катерина (у заміжжі Сатіна) – народна артистка Грузинської РСР. Син Володимир, юрист за фахом, був одружений із донькою іншого великого киянина, архітектора Владислава Городецького, Геленою; подружжя мало доньку, після ІІ світової війни емігрувало до Польщі, звідти – до Швейцарії. Другий син, Олександр, був хірургом, потім завідувачем рентгенкабінету Олександрівської лікарні.

Родина Яценків у 1870-80-ті pp. мешкала у двоповерховому особняку на Ярославовому Валу (буд. № 12) зі скромними архітектурними оздобами в дусі пізнього класицизму, що стояв на місці сучасної будівлі Посольства Республіки Польща до 1960-х pp. У січні 1885 р. Олександр Степанович продав будинок і переїхав з родиною на Поділ, до будинку № 40 на вулиці Хорива.

Серед іншого, Олександр Яценко відзначався любов’ю до природи. Він заснував і очолив київський відділ російського Імператорського товариства садівництва, до якого, крім нього самого, входив скарбник А. Цитович. Двома цими особами, власне, й вичерпувався склад організації.

Останні години свого життя Олександр Степанович провів за працею в саду. Помер 20 жовтня 1897 року.

Видатного лікаря ховала вся столиця. На жаль, його поховання на Аскольдовій могилі не збереглося. Та розплановані ним сквери від Софійської площі до Михайлівського Золотоверхого монастиря залишилися киянам у спадщину назавжди.