Нездійминога Микола Андрійович

Народився 15 березня 1941 року в селі Голубівка Новомосковського району Дніпропетровської області.

Після строкової служби в армії оселився в Севастополі, працював радіотехніком у Чорноморській геофізичній експедиції, яка шукала корисні копалини на півострові.

На прохання знайомого пенсіонера, якого згодом запроторили до психіатричної лікарні, писав анонімні скарги та листи до органів радянської влади. У 1971 році був затриманий співробітниками радянських спецслужб: спочатку відбувся трьома днями в камері попереднього ув'язнення, профілактичною бесідою та підпискою про невиїзд на кілька місяців. За півроку був ув'язнений на півтора місяці у Сімферопольському СІЗО; за рішенням Кримського обласного суду в закритому режимі був засуджений до 4 років таборів і 3 років заслання за «антирадянську агітацію та пропаганду»). Згодом з'ясувалося, що справа готувалася два роки.

Микола Нездійминога потрапив до Барашівського табіру №3 у Мордовії, де займався ковальством. Згодом був переміщений до табору №36 у Кучино Пермської області, де працював разом із відомим українським дисидентом Левком Лук'яненком. Після закінчення терміну ув'язнення був доправлений на заслання у Каргасок. За деякий час возз'єднався з дружиною, з якою у 1978 році повернувся до Севастополя, де влаштувався різноробом на автобазу.

У 1989 році став активістом щойно заснованого севастопольського відділення ВУТ «Просвіта», допомагав у художньому оформленні заходів.

У 1992 році був реабілітований. Був членом громадської організації «Ліга жертв політичних репресій».

У 2000 році зайнявся мистецтвом.

Наприкінці 2008 року отримав довічну державну іменну стипендію за розпорядженням президента України Віктора Ющенка.