Шарафан Володимир Антонович

Народився у 1908 році (точна дата невідома) в Києві.

У 1921–1927 рр. був вихованцем дитячого будинку в Новому Стародубі (нині Олександрійський район Кіровоградської області).

З 1927 року навчався в Кіровоградському педагогічному технікумі, з 1933 року – в Сімферопольському педагогічному інституті на фізико-математичному факультеті, який закінчив у 1938 році. Працював викладачем фізики в Сімферополі та Севастополі.

18 серпня 1941 року був мобілізований до 172-ї мотострілецької дивізії Червоної армії. Опинившись з однополчанами поблизу Судака і не дочекавшись евакуації, знищив техніку та документи і вирушив до лісу. 5 листопада був полонений румунськими військовими та відправлений до табору для військовополонених у Карасубазарі (нині Білогірськ), звідки 10 листопада втік до села Петрівки Зуйського району, де жили і працювали вчителями батьки та тимчасово мешкала дружина з дітьми.

12 листопада 1941 року виїхав з родиною до Сімферополя. Наприкінці грудня отримав посаду обліковця безхазяйного майна в інвентаризаційному бюро при міській управі, де пропрацював до березня 1942 року.

30 квітня 1942 року влаштувався робітником на комерційний хлібозавод. Тоді ж познайомився з провідниками ОУН(м) Ярославом Савкою та Борисом Суховерським, що діяли в Сімферополі у березні-квітні для організації свого підпілля. Після спілкування з ними прийняв рішення з ОУН(м) не співпрацювати. За даними слідства, був членом осередку ОУН(м) у лютому–травні 1942 року.

У травні (за іншими даними – в липні) 1942 року долучився до ОУН(р). Належав до рою Петра Микитенка. Працював під псевдонімами «Усач» і «Ша». Тримав конспіративну явочну квартиру.

Заснував у Сімферополі українську початкову школу (будинок №40 на вулиці Тургенєвській), до якої були набрані 40 учнів. Згодом з ініціативи Шарафана на базі цієї школи було створено середню школу, директором якої став Іван Тихонович. У 1943 році німці зробили школу російською.

Був заступником голови Революційного повстанчого комітету з підготовки збройного повстання в Криму проти німців. Легально організація діяла як «Український комітет», створений українськими громадськими діячами Сімферополя у вересні 1942 року; до його розпорядження перейшли всі торгівельно-промислові підприємства і відкрите раніше при міському управлінні Бюро допомоги українському населенню. У цій організації Шарафан був заступником голови, займався питаннями пропаганди, шкільної освіти та бібліотечної справи. За два місяці існування Український комітет був ліквідований німецьким командуванням, не проводячи практичної праці через відсутність приміщення, після чого члени організації продовжили свою діяльність через Бюро допомоги українському населенню.

У 1943 році до Криму з Дніпра прибула «Ольгою» (Катерина Мешко-Логуш), яку Центральний Провід ОУН відрядив для зв’язків із кримською групою. В середині 1943 року її змінив Леонід Ларжевський, який призначив референтів, у тому числі Володимира Шарафана – політичним референтом (за іншими даними – референтом пропаганди). Шарафан встановив контакти з кримськотатарським і совєтським підпіллям, у тому числі з організацією Михайла Сокола, членам якої передавав розвіддані про дислокацію німецьких військ, складів зброї та пального, стратегічних об’єктів та списки прислужників гестапо.

У вересні 1943 року відбув на Січеславщину. Ймовірно, після цього був переведений на керівну роботу до Львова, однак не зміг зв’язатися з крайовим проводом і в жовтні повернувся до Сімферополя, де змінив Ларжевського на посаді окружного провідника ОУН у Криму.

У гестапо через зв’язки з підпіллям опинилися матір і вітчим Шарафана: матір вдалося визволити завдяки фальшивій довідці про стан здоров’я (до ІІ світової війни вона проходила лікування у психіатричному диспансері), вітчима відправили до таборів на території Німеччини, звідки він по війні повернувся на Київщину.

В середині квітня 1944 року Володимир Шарафан, що залишився на півострові після його чергової совєтської окупації, всупереч наказу проводу ОУН про перехід на нелегальне становище був мобілізований до Червоної армії як солдат. У складі 844-го стрілецького полку 247-ї стрілецької дивізії 51-ї армії 4-го Українського фронту брав участь у звільненні Севастополя, боях за Сапун-Гору, Сахарну Головку, Малахів курган, де в бою був тяжко поранений.

26 червня 1944 року був заарештований НКВД в Алуштинському військовому госпіталі. Основним пунктом обвинувачення була добровільна здача зі зброєю в руках у полон у 1941 році. Під час слідства Шарафану інкримінували участь в Українському комітеті в Сімферополі та в ОУН. Під час допитів, на яких нікого не видав, повідомляв, що його місією було за допомогою пропагандистської роботи, поширення газет, організацію українських культурних заходів довести національні почуття кримських українців до рівня населення материкової України з метою подальшого приєднання Криму до України.

4 грудня 1944 року за статтею 58-1 («зрада батьківщині») засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Після багатомісячних допитів і знущань вирок було виконано 13 лютого 1945 року.

Реабілітований 18 грудня 1993 року Військовою прокуратурою Південного регіону України.