Кримські Українці
Як Росія брала Севастополь
Детальна хроніка. Ч. 2
Колишній депутат Севастопольської міськради (2006-2010) і один з керівників громадської організації "Майдан-Севастополь" (2013-2014) Олексій Кисельов згадує, як виглядала "російська весна" для українських патріотів Севастополя Січень 2014 року
14 січня 2014 року учасники руху Євромайдан прийняли рішення переформатуватись і зареєструватись як Громадська організація "Майдан-Севастополь". До ГО увійшли п'ять партійних структур ("Батьківщина", "Українська республіканська партія", "Удар", "Свобода" та "Солідарність") і 19 громадських організацій. Постійно діючу Раду було визначено в кількості восьми чоловік з місцем праці в партійному офісі "Батьківщини" на пл. Повсталих (взаємодія з Києвом проходила каналом "Батьківщини").
22 січня 2014 року в Севастополі біля пам'ятника Тарасові Шевченкові відбувся мітинг з нагоди Дня Соборності й Свободи. В мітингу активну участь взяли представники опозиційних партій "Удар", "Свобода", "Солідарність" і "Батьківщина", а також члени Севастопольського відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта", громадських організацій — Конгресу українців Севастополя, Спілки офіцерів України та Всеукраїнського об'єднання ветеранів імені Володимира Пилипенка.
Учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували пам'ять перших жертв зіткнень на вулиці Грушевського в Києві. Священики та учасники зібрання спільно провели молебень.
Учасники мітингу прийняли резолюцію:
- Негайно розпочати перемовини на найвищому рівні державної влади (Президент України, Голова Верховної Ради) з лідерами парламентської опозиції з метою виходу з політичної кризи.
- Скасувати прийняті Верховною Радою 16.01.2014 р. Закони, що обмежують права і свободи наших співгромадян і ведуть нашу країну до диктатури.
- Представникам правоохоронних органів припинити й не допустити в подальшому застосування зброї проти власного народу.
- Притягнути до відповідальності винних у придушенні мирного протесту громадян 30 листопада 2013 року в Києві.
- Ініціювати процес повернення до положень Конституції України 2004 року з послідовним перетворенням України на парламентсько-президентську республіку.
26 січня 2014 року міністр оборони України Павло Лебедєв оголосив про нейтралітет армії. Він підкреслив, що "армія дотримуватиметься Конституції і законів України, які чітко прописують її роль, функції та завдання, в тому числі і з залучення Збройних Сил".
28 січня 2014 року на одному з проросійських каналів Севастополя в прямий ефір вийшла ініціативна група під керівництвом Олексія Чалого (це його друга поява у громадському житті міста) з заявою, що в Севастополі відсьогодні організовано громадський рух "Республіка" і що за їхніми даними в Києві ось-ось відбудеться державний переворот. У зв'язку з цим вони ставлять перед собою головне завдання — після перевороту зібрати мешканців міста на площі Нахімова і запропонувати подальший шлях розвитку міста.
В той же час до військових частин надійшла телеграма генерал-лейтенанта Юрія Думанського з вимогою негайно провести засідання офіцерських зібрань і прийняти текст Звернення військовослужбовців ЗС України до Президента В. Януковича як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України. Подаю текст, який мав продемонструвати заклики військовослужбовців: "Товаришу Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України! Просимо Вас вжити невідкладних заходів зі стабілізації становища в країні, для досягнення згоди в суспільстві. Закликаємо Вас зупинити екстремізм, протиправні дії й не допустити розпалу громадянської війни та руйнування цілісності держави!" — йдеться в тексті звернення севастопольських авіаторів до Президента України. Цей текст слово в слово повторює той, що було прикріплено до телеграми Генштабу.
Резолюція приймалася офіцерами шляхом голосування підняттям руки — "за", "проти", "утрималися". По суті таке голосування означало прояв лояльності-нелояльності до влади та симпатії-антипатії до протестувальників (тобто, це підтримка голосування у Верховній Раді законів, прийнятих 16 січня 2014 року). Цей крок однозначно можна розцінювати як порушення нормативно-правових актів, які регулюють діяльність Генштабу (починаючи від "Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України", затвердженого Наказом Президента України В. Януковича від 6 квітня 2011 року №406/2011).
Саме після цього засідання військові підрозділи почали брати участь у русі "тітушок", які на той час організовувалися керівником СМДА паном Володимиром Яцубою і фінансувалися через Управління промисловості й торгівлі (начальник Управління Олег Кужман, перейшов на роботу до Дніпропетровської міської адміністрацію). Переважно це був особистий склад служби правопорядку, МНС і так званих спортивних рот. Однак досі ніхто так і не дав в Україні оцінки ролі командування ВМСУ у втраті півострова. На День Незалежності України командуючому флоту України Сергію Гайдуку Президентом України надано чергове військове звання віце-адмірал. Андрій Урсул продовжує служити на посаді заступника командуючого з виховної праці, а Ігор Тимчук призначений на посаду 1-го заступника командуючого ВМСУ.
Віце-адмірал Сергій Єлісєєв, який під час своєї служби у ВМС України обіймав посаду першого заступника командуючого ВМС України, відтепер займатиметься бойовою підготовкою особистого складу Балтійського флоту Росії. До його завдань входитиме бойова підготовка та інші повсякденні питання життя флоту. Сергій Єлісєєв — випускник Калінінградського військово-морського училища, факультету артилерійського та зенітно-ракетного озброєння, який він скінчив у 1983 році. Коли розпався СРСР, Сергій вступив на службу до ВМС України. Протягом 8 років обіймав посаду заступника командуючого українських ВМС. В останній період часу виконував обов'язки командуючого у званні віце-адмірала. Крім того, Сергій Єлісєєв очолював севастопольський гарнізон.
Колишній командуючий ВМС України контр-адмірал Денис Березовський 2 березня 2014 року став командуючим створеного так званого флоту Автономної Республіки Крим. 20 квітня 2014 року Президент Російської Федерації Володимир Путін призначив Березовського заступником командуючого Чорноморським флотом ВМФ Росії. Його внесок в анексію Криму світ оцінив. 17 березня 2014 року Березовський був долучений Євросоюзом до санкційного списку осіб, в яких у ЄС заморожують активи і щодо яких впроваджено візові обмеження. На цей час служить в одній з військових частин у Підмосков'ї.
Лютий 2014 року
3 лютого 2014 року члени групи силового блоку ГО "Майдан Севастополь" спільно з офіцерами флоту почали підготовку акції непокори на кораблях і частинах ВМС України.
6 лютого 2014 року на нараді ветеранів ВМСУ було поставлене питання заступникові командуючого з виховної праці Андрієві Урсулу "Що роблять представники ВМС у середовищі так званих "тітушок"?", але змістовної відповіді не отримали.
14 лютого 2014 року з тилу ВМС надійшла інформація, що начальник тилу контр-адмірал Сергій Гайдук віддав розпорядження готувати тилове забезпечення морської піхоти ВМС на Майдан до Києва (Звідки кошти на подібні відрядження, коли навіть катер неможливо вивести в море, не кажучи вже про кораблі? Це "відкати" з ремонтних угод, чи "Сім'я" сплачує готівкою?). Зв'язавшись з морськими піхотинцями, переконалися, що інформація про відрядження до Києва, яке готується, правдива.
15 лютого 2014 року
Вранці план підготовки акцій на кораблях і частинах ВМС був готовий. Він складався з 2-х пунктів:
- захоплення поверху в окремо розташованій будівлі, на території штабу ВМСУ, де працював командуючий Юрій Ільїн і його два заступники Єлісєєв і Шакура, висування Ільїну вимог про відмову від участі особистого складу ВМС України в антимайданівських діях; - вихід на зовнішній рейд ракетного катера "Прилуки" з такими ж вимогами в радіоефірі.
Про цей план повідомили в Київ через в.о. керівника "Батьківщини" Севастополя Сергія Тюленєва. Результати прийнятих рішень "нашого київського керівництва" досі не відомі.
17 лютого 2014 року на загальній нараді ГО "Майдан-Севастополь" я запропонував спробувати відновити наш вплив на службовців, військовослужбовців і окремо на керівництво флоту України. Мої пропозиції підтримали і склали план дій, одним з пунктів якого було письмове звернення до керівництва флоту, яке поширили у ЗМІ як "Лист до екіпажу".
18 лютого 2014 року командуючий ВМС України Юрій Ільїн призначений на посаду начальника Генерального штабу і переведений до Києва, де мав підписати наказ про введення військ до столиці. На підтвердження цього було те, що цього ж дня до Києва з Феодосії у відрядження відбула морська піхота ВМСУ, а з Севастополя — загін спеціального призначення протидиверсійних сил (це ті військові частини, які адмірал Гайдук 14 лютого особисто готував у це відрядження).
Що стосується Юрія Ільїна, то ніколи жодного стосунку до плавскладу командуючий не мав. Він за радянських часів скінчив сухопутне артилерійське училище, лейтенантом був призначений до артилерійських підрозділів морської піхоти СРСР. Після розвалу СРСР перейшов служити до Військово-Морських Сил України. Головне кар'єрне зростання припало на час, коли командуючим ВМСУ був Ігор Тенюх. В оточення таких командирів і начальників Ігор Тенюх відчув себе "справжнім моряком". З командира батальйону морської піхоти в Феодосії Юрій Ільїн виріс до командуючого. На посаді заступника начальника штабу ВМС України отримав звання генерала і пройшов переатестацію військового звання генерал-майор на контр-адмірал, тобто червоні лампаси на брюках змінив на корабельні дубки на козирку фуражки. І все це — за командуючого Ігора Тенюха. Після цього призначений на посаду начальника штабу ВМС України за командуючого Максимова, а після виходу Максимова на пенсію був призначений командуючим ВМСУ. Ось таке легковажне ставлення в Міністерстві оборони під час призначення на посаду командуючого ВМС України.
19 лютого 2014 року морська піхота ВМС України була зупинена "небайдужими" громадянами на одній з залізничних станцій і відправлена назад до частини.
20 лютого 2014 року з міської Ради отримали інформацію, що окрема група депутатів з Партії регіонів та їхні бізнес-партнери зібралися для обговорення питань: - Організація економічної підтримки "Правого сектора" в Києві;
- Як і якими силами розпочати організовувати рух "Правого сектора" в Севастополі.
На цю зустріч їх штовхнула не ідеологія, а просте бажання зберегти награбоване. Та вже за кілька днів вони бігали містом, тримаючи в руках російські прапори.
21 лютого 2014 року командуючий ЧФ РФ на нараді оголосив, що Росія починає війну з Україною. На цій нараді обговорювали питання, пов'язані з бойовою готовністю кораблів і частин ЧФ РФ. Акцентувалася увага на евакуацію родин військовослужбовців РФ.
Окремо обговорювалася підготовка до проведення мітингу на пл. Нахімова 23 лютого, де конкретно були дані вказівки обов'язкової присутності службовців, перевдягнених військовослужбовців у "цивілку" та працівників підприємств ЧФ РФ. Цю інформацію ми передали до Києва, проте безрезультатно.
Також стало відомо, що Олексій Чалий перебуває на останньому інструктажі в Москві, телефоном він дав команду своїм діячам з ГР "Республіка", щоб вони терміново зареєстрували повідомлення про проведення мітингу 23 лютого на пл. Нахімова.
22 лютого 2014 року надійшла інформація від офіцерів штабу ВМСУ, що Ігора Тенюха призначать Міністром оборони, і що він забирає з собою до Києва начальника фінансового управління ВМС України та начальника управління з кадрової праці ВМС України. Ігор Тенюх "по-дружньому" попросив офіцерів, які ведуть сайти "Спілка офіцерів України" та "Ветерани ВМС України", прибрати зі сторінок цих електронних ЗМІ звернення до командування флоту України. Що й було зроблено без обговорення цього прохання на раді "Майдан Севастополь". З Києва Ігорові Тенюху здавалося, що ця стаття дискредитує керівництво ВМСУ.
23 лютого 2014 року — початок так званої "Російської весни" в Севастополі.
О 9:00 в аеропорту Сімферополя кілька активістів з ГР "Республіка" зустрічали прибулого з Москви Олексія Чалого. За три години, тобто о 12:00, на пл. Нахімова Чалий з'явиться на публіці втретє. Головний інструктаж Олексія Чалого для своїх активістів полягав у тому, що "ми свою роботу маємо побудувати так, щоб протриматись бодай тиждень". Також планувалося об 11:30 ударами дзвонів усіх храмів (Московського патріархату) міста бити набат. В інтернет-мережах і на мобільні телефони йшли масові запрошення на мітинг на пл. Нахімова.
О 10:00 керівник СМДА Володимир Яцуба та керівник міськради Юрій Дойников зібрали позачергову сесію міської Ради, на якій депутати мали висловити своє негативне ставлення до "захоплення" влади в Києві й заявити про проведення місцевого референдуму.
Від 10 години майданівці (не без провокацій з боку "тітушок") почали проводити мітинг на пл. Повсталих, спільно з кримськотатарською громадою Севастополя, присвячений пам'яті першого керівника Меджлісу, громадського діяча, першого голови уряду Кримської Народної Республіки Номана Челебіджихана.
12:00 — початок мітингу, на який прийшли керівництво міста, міської Ради та переважна частина депутатів і працівників адміністрацій. Несподівано для всіх мітингувальників на площі з'явилися перші гості з Росії — гурт байкерів пропутінського мотоклубу "Нічні вовки". З'явилися несподівано для всіх, крім депутата Верховної Ради Вадима Новинського, оскільки розташувалися байкери на території Балаклавського рудоуправління, господарями якого і є пан Новинський і пан Ахметов.
Багатогодинний мітинг скінчився резолюцією "народної волі", суть якої зводилася до наступного:
- На цей час в Україні відбувся державний переворот. Владу захопили українські націоналісти, які негайно розпочали репресії проти працівників міліції та політичних опонентів.
- Діяльність Верховної Ради нелегітимна. Севастопольці її не визнають. Щоб повернути ситуацію до законодавчого поля, ми вимагаємо від депутатів Верховної Ради фракцій Партії регіонів і Комуністичної партії України скласти свої повноваження. Своє рішення від імені Севастополя доводимо до регіонів України та Автономної республіки Крим.
- Доручити обраному міському голові негайно взятися до формування міського виконавчого комітету, загонів підтримки охорони правопорядку та створення муніципальної міліції з метою забезпечення нормальної життєдіяльності міста.
24 лютого 2014 року зранку на флаґштоках перед Севастопольською міською державною адміністрацією (СМДА) були підняті російський та Андріївський прапори. Міліція у те, що відбувалося. не втручалася. Після розмови з Олексієм Чалим (а я гадаю, що з Кремлем) голова СМДА Володимир Яцуба відмовився від влади, при цьому побажав удачі "народному мерові".
Керівник місцевого управління МВС Олександр Гончаров, виступаючи перед активістами, сказав, що севастопольська міліція відмовиться виконувати злочинні накази, якщо вони надійдуть з центральних органів влади. "Ми з народом!" — сказав він. На питання зібрання: "З яким?!" було дано чітку відповідь: "Ми будемо захищати севастопольців". Він заявив, що севастопольські правоохоронні органи у жодному разі не будуть застосовувати силу та репресії щодо людей, які зібралися висловити свою волю.
Цього ж дня призначено чергову-позачергову сесію міської Ради. Порядком денним було створення координаційної ради з організації Севастопольського міського управління з забезпечення життєдіяльності міста і призначення Олексія Чалого керівником цього управління. "Народних обранців" лякало тільки те, що Чалий не має українського паспорта, проте цілковито не хвилювало, що фактично відбувалося в місті.
Актив ГО "Майдан-Севастополь" також зібрався того дня в офісі "Батьківщини" і, обговоривши поточні події в місті та в Україні загалом, прийняв рішення направити мене представником до штабу ВМС України від ГО "Майдан" для організації чергової спроби спільної праці.
25 лютого 2014 року в Балаклаві біля пам'ятника Лесі Українці проукраїнський актив міста провів мітинг, присвячений дню народження поетеси. А в цей час перед міською та районними адміністраціями цілий день "кипіла" праця з формування народних дружин і встановлення блокпостів на в'їздах до міста.
Після мітингу я поїхав до штабу ВМСУ і з'ясував, що в.о. командуючого віце-адмірал Сергій Єлісєєв і контр-адмірал Дмитро Шакура перебувають у шпиталі. Приїхавши до шпиталю, адміралів у палатах не виявив. Все це була фікція. Як мені стало відомо, напередодні з ними телефоном розмовляв чи то Ігор Гіркін, чи то Сергій Аксьонов (чи доповідали вони про ці розмови до Києва, чи ні — невідомо. Зрештою, на службу вони так і не вийшли).
Що стосується першого заступника командуючого віце-адмірала Сергія Єлісєєва, то хочеться відзначити дві риси його характеру: перша — це схильність до вживання спиртних напоїв на робочому місці, друга — його надмірна обережність, яка переходить іноді в боягузтво. Брати участь у процесі спілкування з так званими "зеленими чоловічками" він явно не хотів, тому й намагався інсценувати свою хворобу, навіть з проходженням військово-лікарської комісії з подальшим звільненням у запас. Та зрештою виявився зрадником: за моєю інформацією, він служить зараз на Балтійському флоті РФ. Протеже його за службою у ВМС України був Ігор Тенюх. Вони знайомі з 1993 року, коли разом готувалися до підйому прапора України на великому протичовновому кораблі "Способний" Тихоокеанського флоту СРСР, який стояв на заводі ім. С. Орджонікідзе на ремонті. Я знав цю історію, оскільки сам того часу — 24 квітня 1993 року — піднімав прапор на малому ракетному кораблі "Штиль". До речі, йшов я в запас у 2001 році з посади заступника одного з управлінь ескадри ВМС України, де начальником Управління був капітан 1 рангу Сергій Єлісєєв.
Контр-адмірал Дмитро Шакура також зрадив Україну і перейшов на бік окупантів. На цей час він служить Росії на Каспійській флотилії. Цей "перспективний адмірал" на всіх етапах проходження служби мав різних покровителів з командного складу. Починаючи з 1998 року, це був Ігор Тенюх, а з 2010 року по 2013 рік — адмірал Ігор Кабаненко, який відіграв основну роль у його кар'єрному зростанні (мається на увазі отримання посади начальника штабу ВМС України та адміральського звання). До речі, ніхто з них цього й не приховував.
Дмитро Шакура служив командиром штурманської бойової частини ВРзК "Славутич", командиром якого був я. Після першого походу корабля в червні 1998 року до Хорватії я прийняв рішення клопотати перед вищим командуванням про переведення Дмитра Шакури до іншої частини, оскільки за час служби він зарекомендував себе зарозумілим, таким, що не поважає підпорядкований йому особистий склад. А коли виявилося, що цей прудкий офіцер постійно записує накази, розпорядження та розмови на диктофон і передає інформацію до військової контррозвідки, на кораблі почали службове розслідування, за результатами якого я мав намір не лише прибрати його з корабля, а й звільнити зі Збройних Сил. За нього, як не дивно, заступився командир 1-ї бригади надводних кораблів капітан 1 рангу Ігор Тенюх. Він вмовив мене припинити службове розслідування й перевів Шакуру на допоміжні судна тилу ВМСУ для проходження служби. Чому за нього заступився Ігор Тенюх, з власної ініціативи, чи його про це попросили, мені невідомо. Тож "цей хлопець" мав різних кураторів.
Вранці 26 лютого 2014 року "народна дружина" вперше перевірила потяг Київ-Севастополь на присутність у ньому "Правого сектора" (звісно, нікого не знайшли).
О 9 ранку на пл. Нахімова зібрався черговий мітинг проросійських сил, де формувалися загоди для поїздки до Сімферополя на підтримку своїх однодумців.
У міськраді відбувалася чергова сесія, на порядку денному в депутатів було два питання, що стосувалися міського бюджету на 2014 рік. Крім того, йшлося й про виділення з резервного фонду додаткових коштів на створення добровільних народних дружин з охорони громадського порядку. В обговоренні другого питання особливо відзначився депутат Віталій Маліков (керівник Кримської громадської організації "Сила і честь"), який донедавна обіймав посаду начальника УМВС у Севастополі у званні генерал-майора міліції. Він запропонував підтримати ідею Олексія Чалого зі встановлення блокпостів і формування так званих народних дружин.
27 лютого 2014 року в місті відверто по всіх шляхах їздили на військовій техніці "зелені чоловічки" (військовослужбовці РФ), тобто почалася відкрита дія з анексії Криму та Севастополя.
Заплановане захоплення військового аеропорту "Бельбек" росіяни перенесли на вечір через очікування на приліт якихось високих гостей. О 9 годині ранку прибув літак, з якого вийшли міністр оборони України Павло Лебедєв і начальник генерального штабу Юрій Ільїн, що втекли з Києва (дивно, але росіяни знали про їхній приліт заздалегідь).
Близько 17 години з розташування військової частини морської піхоти РФ почали виїжджати вантажівки з особистим складом та БТРи. Колона техніки за кілька годин прибула на злітну смугу аеропорту "Бельбек". Доки командир частини підполковник Юлій Мамчур виясняв, що ж йому робити, коли чиниться напад на варту та об'єкт під охороною (військовий аеродром та півтора десятки бойових літаків), "зелені чоловічки" захопили "авіакрило" та злітну смугу, яка єдина в Криму могла приймати за довжиною свого розгону найважчі вантажні та пасажирські літаки типу "Боїнг", чим неодноразово користувалися президенти різних країн. А командира частини підполковника Мамчура та його особистий склад, який охороняв режимний об'єкт, відправили додому та до казарм, щоб не заважали. Щоправда, коли за кілька днів російські військовослужбовці, що захопили злітну смугу та бойові літаки, почали були нудьгувати, командир захопленої частини Юлій Мамчур замість заходів з повернення захоплених об'єктів організував силами своїх підлеглих "хоровий спів" і стройові заняття.
А для відволікання й розваги людей Росія привезла до Севастополя Миколу Валуєва, в минулому відомого професійного боксера, зараз депутата Державної Думи РФ, керівника фракції "Єдина Росія" Володимира Васильєва, Валентину Терешкову, Ірину Родніну і ще кількох чоловік з Державної Думи РФ.
28 лютого 2014 року Міністром оборони України призначений колишній командуючий ВМС України Ігор Тенюх. Начальник генерального штабу, колишній командуючий ВМС України Юрій Ільїн лягає до шпиталю, буцімто з серцевим нападом (претензій до Ільїна Тенюх не мав і не має). В Севастополі Кремль і далі проводить культмасові заходи (приїзд В. Жириновського та ін.), під прикриттям яких триває введення російських військ, в тому числі й трьохсот кубанських "казаків".
Березень 2014 року
1 березня 2014 року у всіх бухтах Севастополя та Донузлава заблоковані кораблями й суднами ЧФ РФ кораблі ВМСУ, хоча напередодні була інформація, що вони спільно з морськими частинами прикордонних військ мають вийти в море. Досі не ясно, хто і на якій підставі скасував наказ про вихід кораблів у море, що стало справжньою трагічною помилкою, а точніше — зрадою.
На нараді ГО "Майдан-Севастополь" керівник міського відділення ВО "Свобода" О. Лісовець доповів, що Ігор Тенюх не погодив мою кандидатуру в ВМС України. Тоді вкотре було запропоновано нашій громадській організації задіяти службовців і військовослужбовців ВМС України у заходах, які проводила ГО "Майдан-Севастополь". Від Ігора Тенюха була отримана відповідь, що він не потребує нашої допомоги, оскільки все під контролем, і прибув він до Севастополя для призначення нового командуючого ВМС України контр-адмірала Дениса Березовського, який буде вирішувати всі виникаючі питання (проблеми).
Плоди його "контролю" тепер знає весь світ, та й уся кадрова політика, якою Ігор Тенюх займався починаючи з 2000 року, призвела до повної деградації і неспроможності керувати підрозділами Військово-Морських Сил. Ігор Тенюх позбавлявся неординарних, "нахабних" командирів і просував покірливих офіцерів, що постійно заглядали у вічі, з яких, зрештою, виросли пияки та негідники. Всі вони виявилися зрадниками, передусім це адмірали — Ільїн, Єлісєєв, Шакура та Березовський. А якщо переглянути відеосюжети подій, які збереглися в електронних ЗМІ, то можна побачити й колишнього боцмана з фрегату "Гетьман Сагайдачний", який горлає на пл. Нахімова "Долой Украину!", і офіцерів штабу, які блокують той же штаб ВМСУ, і офіцерів 8-го Управління (секретники), які їздили містом з георгіївськими стрічками. Це ті офіцери й мічмани, яких Ігор Тенюх наводив за приклад.
Біля будівлі УВМС теж було неспокійно — організовувався черговий мітинг, на якому "мешканці міста" не дозволили новому начальникові, призначеному наказом Арсена Авакова, очолити міліцію. "Новим-старим" начальником УМВС у Севастополі, як не дивно, в Києві вирішили призначити того ж генерал-майора міліції Малікова, депутата міської Ради, керівника кримської ГО "Сила і честь", який ще 26 лютого 2014 року висловлювався на підтримку пропозицій Олексія Чалого зі встановлення блокпостів і формування так званих народних дружин у місті.
Ще однією подією цього дня стало засідання Ради Федерації в Москві. Рада Федерації надала президентові право використовувати збройні сили за межами Росії. Після цього рішення стало зрозуміло, чому Олексій Чалий казав своєму оточенню: "Нам необхідно протриматись як мінімум тиждень".
"Мирні" російські байкери після введення російських військ стали непотрібними в Севастополі, і в Москві їм спланували поїздку на схід України, куди вони й поїхали, але тепер вже на допомогу панові Ахметову.
2 березня 2014 року розпорядженням голови Координаційної ради Олексія Чалого №4 державна адміністрація Севастополя, державні районні адміністрації, виконавчий комітет міської ради міста Інкерман, виконкоми селищних рад і різноманітні служби, які перебувають на території міста Севастополя, переходили в підпорядкування Координаційної ради з питань організації Севастопольського міського управління з забезпечення життєдіяльності міста.
Від 10 години ранку гурт активістів ГО "Майдан Севастополь" прибув до міського військкомату для призову до Збройних Сил України (згідно з наказом про призов до ЗСУ). Біля військкомату вже перебували кілька десятків молодих хлопців і дівчат. Черговий за військкоматом нам пояснив, що військком, полковник Артур Беспалов, відсутній і прибуде на службу в понеділок, тобто 3 березня, а всі бажаючі призиватись до ЗСУ можуть залишити свої контактні дані, що всі й зробили.
3 березня 2014 року основною інформаційною подією стало блокування "севастопольцями" будівлі штабу ВМСУ.
За закликом місцевих проросійських ЗМІ до будівлі штабу ВМСУ протягом дня підтягувалися люди. Починалася підготовка штурму штабу ВМСУ. Велика кількість невідомих людей спортивного вигляду почали розгойдувати ворота на КПП, намагаючись їх зламати. Люди були добре екіпіровані, штурмувальники мали зброю, біти та пляшки з запальною сумішшю. Цього ж дня в Севастополі на керівника медіа-центру IPC Севастополь Тетяну Рихтун напали невідомі. На мить нападу журналістка знімала на відео вояків, що оточили штаб ВМС України. Буквально за пару хвилин до неї підбігли кілька проросійських активістів. Вони кілька разів вдарили жінку по голові, а коли вона впала, забрали в неї відеокамеру.
Ігорові Тенюху від нашої громадської організації надійшла пропозиція організовувати силами проукраїнських організацій, незадіяних службовців і військовослужбовців у внутрішній обороні штабу ВМСУ так званий буферний мітинг, який мав стати між КПП штабу та проросійськими молодиками. На що отримали відповідь, щоб ми не панікували й не заважали працювати новому в.о. командуючого ВМСУ.
На жаль, Міністр оборони Ігор Тенюх так і не прийняв жодного грамотного рішення в такому швидкоплинному історичному процесі. Єдине, свідками чого ми стали, це постійні скарги на працю дорученого йому міністерства оборони загалом і на ВМС зокрема. Тенюх з 1997 по 2010 рік обіймав високі посади у ВМСУ (командир з'єднання, об'єднання, командуючий ВМСУ), тобто мусив весь цей час займатися бойовою підготовкою флоту. Ігор Тенюх не став надійною підпорою для керівництва країни. Не маючи мужнього, готового до швидких і рішучих дій Міністра оборони, дуже складно було керувати цією ситуацією в Криму.
У другій половині дня в будівлі військкомату вже перебували "казачий" підрозділ і так звана самооборона.
Ближче до вечора проросійські активісти привезли машину з дерев'яними піддонами та покришками і завалили барикадою входи й виходи штабу ВМСУ.
4 березня 2014 року стало зрозуміло, що всім у місті керує військова структура РФ. Всі українські військові частини були взяті під жорсткий контроль і наглухо блоковані, на територію частин не пропускали навіть машини з харчами та карети швидкої допомоги. Хоча масовка біля воріт ходила і зображала з себе оборону міста. А на пл. Нахімова вже нові "гості з Москви" продовжували розважати севастопольську публіку.
Після невдалої взаємодії з київським керівництвом "Батьківщини" та Міністром оборони Ігором Тенюхом за пропозицією керівника "Української республіканської партії" наша організація вийшла на зв'язок з адміралом Ігором Кабаненком. Але і з цього теж нічого не вийшло. Одна телефонна розмова з адміралом Кабаненком відбулася в перших числах березня 2014 року, де ми обговорили нашу взаємодію, проте більше на наші дзвінки та СМС він не відповідав.
5 березня 2014 року генпрокуратура України порушила кримінальну справу щодо командуючого Чорноморським флотом Росії віце-адмірала Олександра Вітка. За словами в.о. генерального прокурора України Олега Махницького, Вітко звинувачується в "підбурюванні до державної зради та організації диверсій".
Окружний адміністративний суд Києва, розглянувши позов Генеральної прокуратури України до міськради Севастополя та Координаційної ради з організації Севастопольського міського управління з забезпечення життєдіяльності міста, визнав протиправними рішення Севастопольської міської ради від 23 лютого "Про проведення місцевого референдуму", від 24 лютого "Про створення виконавчого органу Севастопольської міської ради..." та від 1 березня "Про заяву депутатів Севастопольської міської ради про політичну ситуацію в Україні". Ця постанова не мала реальних наслідків: Київ ситуацію в Севастополі вже не контролював.
А нас, тобто тих, що лишалися вірними Україні, хвилювали інші проблеми.
Ми організували постачання харчів і медикаментів до штабу ВМСУ та інших військових частин.
Гурт жінок поширив текст звернення до Олексія Чалого. В ньому від імені родин військових моряків ВМСУ, які досі вірні присязі й військовому обов'язкові, просили севастопольців "у цій складній ситуації залишатися передусім людьми", а керівників міста "зняти напругу, що склалася біля штабу ВМСУ".
Відзначилися й севастопольські екологи. Посилаючись на звернення родичів військовослужбовців ВМС України, голова Громадської екологічної ради Маргарита Литвиненко визначила блокування кораблів ВМСУ проявом "антигуманного та антилюдського ставлення", і нагадала про те, що "навіть військовополонених, за нормами міжнародного права, забезпечують їжею та водою".
В міськраді відбулася зустріч родичів українських військовослужбовців з Олексієм Чалим, де їхнім синам било запропоновано три варіанти виходу з ситуації, що склалася: а) стати "на бік севастопольців і кримчан",
б) зберегти вірність присязі й залишити Севастополь,
і, нарешті, в) подати рапорт про звільнення й повернутись до своїх родин у цивільному статусі.
В ніч з 4 на 5 березня 2014 року молодому активістові партії "Удар" Іванові Кліпі спалили машину.
6 березня 2014 року в Севастополі представники "народної самооборони", що блокували штаб військово-морських сил України, не пустили на територію штабу послів Латвії та Литви Арґіту Даудзе та Петраса Вайтекунаса.
В.о. Президента України Олександр Турчинов призначив нового начальника Управління Служби безпеки України в місті Севастополі Михайла Сальву. Проте міська влада проігнорувала це призначення. Розпорядженням так званого народного мера Олексія Чалого СБУ в Севастополі більше не існує. Управління стало Міською службою безпеки.
Відбулася позачергова сесія Севастопольської міської ради, на якій депутати прийняли рішення № 7151 "Про участь у проведенні загальнокримського референдуму".
Севастопольська міська Рада вирішила:
- Місту Севастополю увійти до складу Російської Федерації в якості суб'єкта Російської Федерації.
- Підтримати рішення Верховної Ради Автономної республіки Крим про проведення загальнокримського референдуму, на якому винесені наступні альтернативні питання: «1) Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?»
«2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року та за статус Криму як частини України?»
і взяти участь у його проведенні 16 березня 2014 року.
Фінансовому управлінню СМДА ставилося за обов'язок "забезпечити фінансування підготовки та проведення референдуму за рахунок коштів бюджету міста Севастополя".
Того ж дня було розроблено тимчасове Положення про референдум у місті Севастополі, що стало додатком до рішення № 7151 міської ради. Підписав тимчасове положення голова міськради Юрій Дойников.
7 березня 2014 року. Політичні гоніння з кожним днем набирали обертів.
Рано вранці лідерові молодіжного крила партії "Удар" Дмитрові Білоцерковцю невідомі "тітушки" спали машину.
В.о. Президента України Олександр Турчинов призначив Сергія Гайдука командуючим Військово-морськими силами Збройних сил.
Голова Координаційної ради Олексій Чалий підписав розпорядження №13 "Про військовий облік". Було створено тимчасовий пункт обліку та відправлення військовослужбовців та членів їхніх родин до обраного місця проживання. Військовослужбовці за призовом, що відбували за межі Севастополя, забезпечувалися транспортом і компенсацією на харчування в розмірі 100 грн на добу. Військовослужбовцям за контрактом та членам їхніх родин пропонувалося доправлення до нового місця служби та одноразова компенсація в розмірі 4000 грн.
Ті, що залишалися служити на території Севастополя, мусили стати на облік. Їм гарантувалися виплати протягом трьох місяців у розмірі 2000 грн на місяць. За цей час вони мусили визначитися з вибором місця служби.
Для проведення підривної діяльності було створено групу з військовослужбовців запасу, які мали агітувати чинних військовослужбовців ВМСУ залишати свої військові частини. Така ж агітація велася на проросійських телеканалах та в інтернеті у вигляді інтерв'ю з військовослужбовцями, які начебто перейшли на бік "захисників Севастополя".
В основної маси українських військовослужбовців, що перебували в Севастополі, формувалася думка про те, що застосування зброї проти мирного населення марне, оскільки вони не можуть воювати проти своїх же братів і сестер.
А Міністр оборони Ігор Тенюх та в.о. командуючого ВМСУ Сергій Гайдук, на жаль, продовжували мовчати й "тримати все під контролем".
8 березня 2014 року в місті, незважаючи на Міжнародний жіночий день, активно тривала підготовка до референдуму.
Уряд Польщі прийняв рішення зупинити працю генерального консульства в Севастополі. Так, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив у своєму блозі в Твітері, що зі столиці АРК будуть вивезені всі співробітники консульства. Причиною такого рішення стало доволі непросте політичне становище на півострові. "У зв'язку з постійними хвилюваннями, викликаними російською стороною, ми прийняли рішення евакуювати співробітників з нашого консульства в Севастополі", — повідомив Сікорський.
Цього дня було опубліковано на сайті президента України інформація про звільнення Володимира Яцуби з посади голови Севастопольської міської державної адміністрації. Відповідний наказ підписав в.о. президента України Олександр Турчинов. Володимир Яцуба обіймав посаду голови СМДА з червня 2011 року до лютого 2014 року.
Представники ГО "Майдан Севастополь" готували захід до ювілею Т.Г. Шевченка. Було отримано інформацію, що міська влада готується завадити проведенню нашого заходу біля пам'ятника Кобзареві. Вперше до Севастополя за всі ці місяці прибув київський представник від "Батьківщини", який переконував нас, що стояти треба до кінця, що Київ нам допоможе.
9 березня 2014 року мітинг біля пам'ятника Тарасові Шевченкові за наказом міської влади був зірваний молодиками з так званої самооборони та "казаками" з Краснодару та з Ростова. Тут вперше були помічені люди з охоронних агентств Донбасу в уніформі. Все це було показане 9-10 березня на російських телевізійних каналах з "потрібного боку".
Після того, як біля пам'ятника Шевченкові з'явився радник голови СМДА Володимира Яцуби — Іван Комєлов (він же керівник руху "Чесно" в Севастополі) зі своїм підручним Ігором Здором, почалися провокації проти мітингувальників.
Після мітингу було розбито два автомобілі (один автомобіль члена партії "Удар", другий — депутата Ленінської районної в місті Севастополі Ради, старшого лейтенанта ВМСУ Артема Кисельова, сам він з травмою голови та забоями внутрішніх органів потрапив до шпиталю), також п'ятеро наших активістів потрапили до відділення травматології 1-ї міської лікарні. Близько 30-ти чоловік були заарештовані та доправлені до районного відділення міліції.
10 березня 2014 року. Офіційний Київ нам нічим так і не допоміг, як було обіцяно представником з центру на нараді 8 березня, однак терміново надійшла команда закрити офіс партії "Батьківщина". По місту почалося "відловлювання" наших активістів міліцією спільно з "самообороною" міста. Всім членам ГО "Майдан Севастополь" довелося переховуватись в родичів та знайомих, а дехто був змушений поїхати не лише з міста, а й з Криму.
11 березня 2014 року до Севастополя почали прибувати співробітники підрозділу "Беркут" з Києва, Миколаєва та Донецька. За моєю інформацією, вони діставалися до міста з великими труднощами. Співробітники київського підрозділу в дорогу з собою не брали навіть службових посвідчень, оскільки на різноманітних постах їх піддавали найретельнішому обшукові.
12 березня 2014 року МЗС РФ визнав правомірним прийняття парламентом Криму декларації "Про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя". В російському зовнішньополітичному відомстві заявили, що "Російська Федерація буде повною мірою поважати результати вільного волевиявлення народів Криму під час референдуму".
Екс-мер, екс-голова міської ради, екс-начальник податкової адміністрації Севастополя Валерій Саратов несподівано залишив "хлібну" київську посаду й повернувся до Севастополя, щоб голосувати за входження до Росії.
В Балаклаві колишні виборці чекали на Валерія Саратова. Всі були впевнені, що він агітуватиме мешканців міста за єдину Україну. Однак балаклавці, що зібрались у залі БК Балаклавського рудоуправління почули цілковито інше: "Я написал заявление об уходе, потому что у меня не было другого выбора. Или оставаться в Киеве, или быть вместе с горсоветом Севастополя и людьми в этот момент".
За його словами, скоро для українців настануть важкі часи: "Очень сложно на Украине, очень жесткие требования МВФ. Они хотят поднять цены на газ индивидуальных пользователей, на отопление — на 50%, на 40% — на электричество, пенсионный возраст поднять, убрать все льготы… очень жестко. Если быть честным, я не представляю, как народ с этим согласится...".
Валерій Саратов закликав мешканців Балаклави йти на референдум і зробити правильний вибір. "Я на референдуме буду голосовать за вхождение в Россию", — сказав він.
13 березня 2014 року слідом за Валерієм Саратовим щодо так званого референдуму поспішив висловитись і пан Володимир Яцуба:
"Дорогие севастопольцы, жители города-героя!
Хочу выразить вам слова искренней признательности и благодарности за совместную работу. Почти три года мы с вами строили дороги и мосты, больницы и детские сады, жилье и объекты торговли. Мы вместе возрождали славные праздники — 1-е мая, День Победы, День флота, общегородские субботники. Последовательно укрепляли дружественные связи Севастополя с Москвой, Санкт-Петербургом, Волгоградом, Белгородом, другими городами и регионами Российской Федерации, с братским российским народом. К сожалению, сделано далеко не все, что планировалось. Мне не удалось закончить развязку в районе улиц Хрусталева и Камышового шоссе, достроить школу и детский сад в бухте Казачьей. Но я верю, что сделанное — только начало. Севастопольцам предстоит продолжить нашу работу, традиции наших отцов и дедов, сделать город Севастополь чистым, красивым, богатым, поистине городом, достойным поклонения. В эти непростые дни мы выбираем будущее. Не только для себя, но и для наших детей и внуков, многих и многих поколений. Желаю всем нам мудрости, взвешенности, толерантности. Желаю всем победы, победы во имя простых людей, во имя торжества социальной справедливости, счастья, мира и благополучия каждой семьи. Верю, что такие люди, как севастопольцы, права на ошибку не имеют.
Друзья! Я был и остаюсь патриотом города. Все свои силы, опыт и знания мною отдавались служению городу-герою Севастополю и его славным людям. Так будет и в будущем. Еще раз желаю победы".
14 березня 2014 року припинено кримінальну справу щодо проросійських молодиків, що побили військовослужбовців Військово-морських сил України на Графській пристані через відсутність складу злочину. Кримінальна справа тривала майже шість років. Справу, порушену за Президента Віктора Ющенка та командуючого ВМСУ Ігора Тенюха, правоохоронні органи так і не довели до кінця. А командування ВМСУ, яке мало тримати слідство під своїм контролем, відмахнулося від неї.
15 березня 2014 року просто з церкви парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Севастополі невідомі озброєні люди викрали й вивезли у невідомому напрямку отця Миколу Квича, священика парафії. У залишеній записці невідомі вказали, що це попередження для всіх "агентів Ватикану".
Неодноразово протягом березня 2014 року священики УГКЦ отримували погрози, усні и письмові, з вимогою залишити територію Криму. Отець Микола, крім обов'язків священика, виконував у Криму обов'язки головного військового капелана УГКЦ.
16 березня 2014 року. За підсумками "референдуму" мешканці міста показали нечуваний результат: на виборчі дільниці прийшли 114% голосуючих. Майже двотижневе мовчання байкерів перервалося вітальною листівкою. Писали, щоправда, вони від імені так званого "народного ополчення": "Друзья и Соратники! Сегодня Крым воссоединится со своей Родиной! Некогда утерянная часть единой культурно-цивилизационной духовной общности вернется в свою семью. Мы радуемся за жителей Крыма! Мы желаем им процветания в качестве нового субъекта Российской Федерации. Мы ратуем за их исторический вибор и будем изо всех сил стараться быть достойными их примера!
Друзья и соратники! 16 марта особенно важный для нас день! Крым поставит жирную точку в отношениях с бандеровцами, став плацдармом и нашего освобождения. Донбасс должен максимально поддержать Крым! Все идем на площадь Ленина! Зовите всех! Не должно остаться ни одного равнодушного! Все на митинг 16 марта! ВМЕСТЕ — МЫ СИЛА! ВМЕСТЕ — ПОБЕДИМ!"
Цим днем датується і звернення в.о. командуючого ВМСУ контр-адмірала Сергія Гайдука, яке починається словами: "Командування Військово-Морських Сил України, керівники Збройних Сил Росії та кримських органів влади в діалозі знайшли формат, який дозволив уникнути збройних сутичок і людських жертв". Далі командуючий закликає до примирення, перемовин, мудрості та розсудливості. Звернення завершується прощальними словами "Бажаю вам добра та добробуту".
Після цього звернення багато хто з нас не знаходив собі місця, оскільки ми сподівалися, що наше командування на місцях і в Києві займалося питаннями оборони держави, а вони, виявляється, весь цей час складали "звернення".
Під покровом ночі, після закриття виборчих дільниць, помічник Міністра оборони (на той час вже Ігора Тенюха) віце-адмірал Максимов втік зі свого кабінету.
Знайомство офіцерів українського флоту з майбутнім командуючим ВМСУ Максимовим відбулося під час передачі Донузлавської військово-морської бази до складу ВМС України від т ЧФ РФ у грудні 1995 року. Де вони почули на свою адресу від тоді ще капітана 2-го рангу Максимова наступний вислів: "Ну что, хохлы, приехали базу получать? Да вы х... у меня получите!". Та зрештою після передачі бази офіцерові Максимову місця на Чорноморському флоті РФ не знайшлося, і він з рапортом про переведення з Міністерства оборони Росії до Міністерства оборони України з'явився в кадрах нашого українського флоту. Клопотав про його переведення адмірал Юрій Шаліт і, на той час ще капітан 1 рангу, Ігор Тенюх також підтримував його переведення. Зрештою Максимов дістав посаду начальника Управління бойової підготовки ВМС України. Він ніколи не був перспективним офіцером, та командуючому ВМС України, на той час Михайлові Єжелю, судячи з усього, він подобався — зайвих питань, куди діваються кораблі та військові містечка, не ставив. Тому не дивно, що коли Партія регіонів призначила Міністром оборони Єжеля, командуючим ВМСУ був призначений контр-адмірал Максимов, який продовжував служити Єжелю вірою і правдою. Однак і після виходу за вислугою років на пенсію Максимова не забули. Він отримав посаду помічника Міністра оборони України з питань Військово-Морських Сил, кабінет у приміщенні тилу ВМСУ для контролю тилового забезпечення та ремонту кораблів і суден. А з появою "зелених чоловічків", гадаю, він був одним з тих, хто допомагав зорієнтуватися чорноморцям РФ в ситуації, яка склалася в українському флоті. Виїхав він зі свого кабінету вночі 16 березня після проведення так званого референдуму, а 17 березня зранку "зелені чоловічки" блокували будівлю, де перебував його вже порожній кабінет. Однак при цьому всі службовці та військовослужбовці, крім нього, лишалися на своїх робочих місцях. Звідси питання: звідки пан Максимов отримував інформацію і кому зливав свою протягом всього цього часу? Після всіх подій він виявився віце-президентом Фонду Соціально-економічного розвитку Севастополя, засновником якого є екс-міністр оборони України Павло Лебедєв.
17 березня 2014 року. Цей день почався з підйому прапора РФ на даху будівлі міської адміністрації, який підняв особисто в.о. Голови СМДА Дмитро Бєлік та Олексій Чалий.
20 березня 2014 року. Захоплено штаб ВМСУ, який так ніхто протягом майже трьох тижнів і не захищав, не допомогли "підкилимні" домовленості в.о. командуючого Сергія Гайдука з "новою владою" міста. Хоча окремі військові частини та кораблі, незважаючи на пряму зраду командування ВМСУ, намагалися зберігати бойову готовність. А коли настав час зустрітися віч-на-віч з неприятелем, в.о. командуючого флоту не вдягнув парадну тужурку, а, перебравшись у спортивний одяг, намагався сховатись у ватерклозеті. До цього дня він більше спілкувався з медиками зі шпиталю, а не зі своїм штабом і флотом загалом (з часом цікаво було б ознайомитись зі всіма наказами цього періоду).
Ця людина й не могла поводитись інакше, оскільки не була ніколи справжнім моряком. У своєму житті він ніколи не командував жодним плавзасобом, навіть шлюпкою. Ми бачимо чергового берегового діяча, який виявився призначеним на посаду командуючого ВМСУ Ігором Тенюхом. Зрадницька практика щодо ВМСУ призначати випадкових людей на високу флотську посаду лишається й до сьогодні. Хто і які спецслужби яких держав зацікавлені в цьому? Хотілося б згадати, що коли писався Статут ВМСУ (у 2000-ні роки), з проекту намагалися викреслити речення, яке є одним зі стовпів флотського документа. А речення лунає приблизно так: "Головною постаттю на флоті є командир корабля". Зауважте, не командуючий флоту. А саме командир корабля. Це речення є у всіх флотських статутах всіх держав. Оскільки саме командир корабля далеко від своїх берегів несе й презентує всі символи своєї держави, саме корабель є недоторканною частиною держави. Лише командир, перебуваючи в морі, може приймати рішення від імені своєї держави. Наприклад, реєструє смерть, народження, шлюб, виписує доручення і т.д.
Хотілося б зауважити, що єдина військова частина, яка не була блокована до 17 березня — це будівля тилу флоту ВМСУ, де перебував робочий кабінет в.о. командуючого ВМСУ (він же заступник командуючого з тилового забезпечення) контр-адмірала Сергія Гайдука. Так звана самооборона міста знаходила найвіддаленіші військові частини на півострові Крим, а військову частину на вул. Леніна (центр міста) протягом двох з половиною тижнів "не могла знайти".
Моє особисте знайомство з Гайдуком (тоді він був ще у званні підполковника) вперше відбулося на передпоходовій підготовці корабля чи то до порту Хайфа (Ізраїль,1999 рік), чи то до порту Нью-Йорк (США, 2000 рік). На корабель прийшла група постачальників зі штабу флоту, серед яких один з офіцерів чомусь ходив у білих шкарпетках (білі шкарпетки під чорну форму одягу не носяться). Ним і виявився Сергій Гайдук. Тоді довелося попросити незнайомого офіцера не приходити на корабель у такій дивній (нестатутній) формі одягу, оскільки він ставить у незручне становище весь офіцерський склад.
Що стосується в.о. начальника штабу ВМСУ Олексія Неїжпапи, він же в.о. начальника СВМІ ім. П.С. Нахімова в період Майдану, це той офіцер, який організовував гоніння "інакодумців" дорученої йому "Нахімки"; на кого він працював, на яких "чоловічків", ще потрібно вияснити. В училищі ім. П.С. Нахімова в 1992 році Неїжпапа став курсантом 1 курсу, як нещодавно з'ясувалося, за дуже дивних обставин. Він не пройшов медичної комісії за станом здоров'я, однак згодом медики підробили медичну книжку абітурієнтові Неїжпапі, і з "непридатного" він зробився "практично здоровим". Хто дав команду медичним працівникам піти на службовий злочин? Це поле діяльності для правоохоронних органів.
Олексій Неїжпапа з лейтенантських погонів підтримував дружбу з Дмитром Шакурою. З 2010 року на командні (адміральські) посади вони йшли "в парі" за протекцією Ігора Кабаненка.
Заступником командуючого з виховної праці на флоті був і лишається товариш Дмитра Шакури — Андрій Урсул. Це той, хто піднімав Андріївський прапор, хто організовував на флоті останні чотири роки перемогу на виборах Партії регіонів, хто категорично відмовлявся контактувати з проукраїнськими організаціями міста під час Майдану. Це той, чия ідеологічна та виховна праця призвела до того, що з майже 8000 офіцерського та особистого складу вірними присязі лишилися тільки 1500 чоловік.
Минув рік, і ми бачимо, що голосування у Верховній Раді 16 січня 2014 року нарешті привернуло увагу Генеральної прокуратури України. А голосування у військових частинах Севастопольського гарнізону, яке відбулося 28 січня 2014 року, за введення військ на вулиці міст України проти власного народу, так і лишається без прокурорської уваги. Сьогодні фактично висунуто звинувачення депутатам Кримської автономної республіки, а депутатам Севастопольської міської Ради — ні. Хоча голосування і тих, і інших "народних" обранців призвели до анексії Криму. А не чіпають депутатів Севастопольської міської Ради з однієї простої причини — таким чином прикривають дії командування ВМС України та авіаційно-тактичної групи "Крим". Оскільки якщо починати розбиратися з севастопольськими депутатами, генеральному прокуророві необхідно буде почати перевірку дій офіцерів, адміралів і генералів Севастопольського, Донузлавського гарнізонів та авіаційного гарнізону "Бельбек", де по суті й відбувалася зрада власного народу та України загалом. Очевидно, є команда поки що не братися за цю справу, оскільки деякі військові керівники досі обіймають відповідальні військові та політичні посади на материковій частині України.
Всі ці особи та події вже не забудуться ніколи, оскільки увійшли негативною сторінкою до новітньої історії України загалом і Збройних Сил зокрема.
Коротка характеристика цих офіцерів і адміралів дає пряму відповідь, з кого необхідно починати прокурорські перевірки. Тож виходить, що серед командування ВМСУ в нас вже тоді були свої сьогоднішні генерали "литвини", "назаркіни" та "боріскіни". З єдиною різницею в тому, що до цих генералів є претензії, які розглядаються генеральною прокуратурою України, а наші кримські воєначальники, поїхавши до Одеси й Києва, продовжують служити, отримувати високі посади та звання.
Загалом Військово-морські сили України повинні пройти повне очищення — люстрацію.
11 квітня 2014 року.
Зранку ракетний катер "Прилуки" та судно забезпечення "Фастів" після майже 40-денної блокади першими з усіх заблокованих у бухтах кораблів і суден ВМС України почали підготовку до виходу в море та переходу до нового місця базування — до Одеси.
Додаток № 1
"Лист до екіпажу"
До командира штурманської бойової частини ВРЗК "Славутич", старшого лейтенанта — 1-го заступника командуючого — начальника штабу ВМС ЗС України контр-адмірала Д. Шакури; До командира бойового інформаційного посту ВРЗК "Славутич", старшого лейтенанта — заступника командуючоего ВМС ЗС України з бойової підготовки — начальника управління, контр-адмірала Д. Березовського; До командира електромеханічної бойової частини ВРЗК "Славутич", старшого лейтенанта — начальника управління експлуатації та судноремонту Командування ВМС ЗС України капітана 1 рангу М. Токара; До начальника медичної служби ВРЗК "Славутич" лейтенанта м/с — заступника начальника військово-медичного клінічного центру Кримського регіону підполковника м/с В. Тибіня.
Товариші офіцери й адмірали!
Я, командир корабля, на якому Ви вперше вийшли в море і стали не лише офіцерами, а й військовими моряками, звертаюся до Вас як до керівників, на плечах яких, як мені здавалося, лежить відповідальність за всі Військово-морські Сили нашої вільної України, біля джерел якої, бувши ще капітан-лейтенантом, я стояв.
Але що з Вами сталося? Ви стали на бік гидоти, що знищує Україну як державу загалом і принижує Військово-морські Сили нашої з Вами Вітчизни зокрема. У гонитві за власною поживою, меркантильними й кар'єрними інтересами, деякі воєначальники ріжуть бойові кораблі та судна на метал, скорочуючи екіпажі, скорочують військові частини й розпродають землю військових містечок.
Ніколи не думав, що офіцери, з якими я виходив у море, з якими разом горів, будуть підписувати чи виконувати накази про знищення власного народу в ту мить, коли мають його захищати. Хочу Вам нагадати, що військовослужбовці, які загинули в перевернутій вантажівці, та принижені, обпльовані народом десантники, — все це підсумок Вашої бурхливої діяльності. Окремо хотів запитати в керівництва тилу ВМС: "Звідки взялися можливості організувати подібні відрядження до Києва, в ту мить, коли начебто немає коштів підготувати до виходу в море навіть катер? З відкатів за ремонти, чи "сім'я" оплачує?"
Мені здається, я Вас навчав бути не лише морськими офіцерами, а й передусім людьми. Кожний з Вас, хто першим почув наказ виступити проти свого народу, мусив заарештувати цю людину, будь це командуючий, головнокомандуючий чи Верховний головнокомандуючий.
Я вимагаю, щоб Ви, в першу чергу стройові офіцери й адмірали, стали на захист честі військового моряка й повернули всіх військовослужбовців до розташування військових частин. Сходили до церкви й поставили свічку за спочинок загиблих, і спробували замолити свої гріхи. Напруженість ще лишається, і Ви мусите бути готовими захистити кордони і свій народ від зовнішнього агресора.
Честь маю,
командир Великого розвідувального корабля "Славутич", член виконкому Севастопольської організації Спілки офіцерів України, капітан 1 рангу резерву О. Кисельов.
19.02.2014 р.
Додаток № 2
Звернення до мешканців міста Прилуки.
Я, тимчасово виконуючий обов'язки командира ракетного катера "Прилуки" — помічник командира старший лейтенант Артем Кисельов, повідомляю Вам, що після складних подій у Криму та місті Севастополі, де ми "втратили" командира і частину екіпажу (вони перейшли на бік окупантів), ракетний катер "Прилуки" був і залишається бойовою одиницею Військово-морських сил України і гордо несе ім'я міста Прилуки.
Сьогодні 11 квітня 2014 року о 12-00 ми вийшли в море, щоб зробити перехід в пункт тимчасової дислокації — місто Одеса. Тимчасової, бо впевнені — прийде час, коли ми всі повернемося до головної бази Військово-морських сил України — міста Севастополь.
Олексій Кисельов
http://blogs.lb.ua/kiselev/300961_rossiya_brala_sevastopol.html
