У ніч проти 4 червня 2024 року передчасно помер видатний діяч культури та мистецтв Ніко Лапунов. Йому було 43 роки.

Уродженець Січеславщини, Ніко Лапунов навчався у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі (з часом - Дніпропетровське театральне училище) за фахом «Актор лялькового театру» та в Харківському національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського за фахом «Режисер театру». Працював на сценах Херсонського та Криворізького музично-драматичних театрів та Маріупольського муніципального театру ляльок.

Приблизно з початку 2000-х років мешкав у Сімферополі, який вважав своєю домівкою. Працював артистом драми, художником та режисером у Кримському академічному українському музичному театрі, викладав акторську майстерність та режисуру в Кримському університеті культури, мистецтв та туризму, був режисером арт-центру «КАРМАН», викладав у дитячій студії «Синій птах» при театрі ляльок.

Після російської окупації Криму у 2014 році, був змушений залишити дім. Виїхав до Миколаєва, де працював у національному академічному українському театрі драми та музичної комедії завідувачем літературно-драматургічної частини. Згодом був головним художником та режисером Миколаївського академічного обласного театру ляльок. Паралельно відкрив безкоштовні курси вишивання. Був майстром і знавцем десятків технік вишивки, в тому числі люневільської.

З 2018 року мешкав у Києві. Мав свою студію дизайну одягу та вишивки.

До початку повномасштабного вторгнення рф до України оселився у Полтаві, де працював головним режисером у Полтавському обласному академічному театрі ляльок, поставивши безліч видатних вистав. Сам створював ляльок, наділяючи їх характерами та функціональністю, створюючи костюми за історичною реконструкцією.

Як актор кіно відзначився у стрічках «Люксембург, Люксембург» (2022, епізодична роль) та «Ти мене любиш?» (2023; Борисов).

Після повномасштабного вторгнення долучився до лав ТрО, незважаючи на те, що стан здоровʼя не дозволяв нести військову службу. Навіть будучи з часом виведеним поза штат, практично без засобів до існування, працював на армійській кухні по 10 годин на добу.

Наприкінці травня 2024 року був ушпиталений у важкому стані через раптове складне захворювання.

Українська громада Криму в екзилі зазнала непоправної втрати.

Вічна памʼять.