Байсак Михайло Григорович

Народився 13 квітня 1921 року в селі Овнянці (нині Щасливе) Олександрійського району Кіровоградської області в селянській родині.

З кінця 1940 року проходив строкову військову службу на Чорноморському флоті; скінчив школу озброєння навчального загону за фахом торпедиста.

З початком ІІ світової війни був призначений до складу 1-го Севастопольського морського полку, брав участь в обороні Севастополя. 29 червня 1942 року, командуючи групою матросів, брав участь у сутичці з німецьким десантом на Графській пристані, знищив з кулемета понад 50 вояків; наступного дня, коли в Севастополі припинився організований спротив, організував з бійців розрізнених частин у районі Козачої бухти роту автоматників і два дні тримав оборону на мисі Херсонес, знищивши до батальйону ворожої піхоти та два танки. Коли скінчилися набої і залишилося мало людей, разом із 12 матросами вийшов у море на невеликому плоті, виготовленому з підручних матеріалів; після ворожого авіанальоту непритомним був доправлений до Новоросійська сторожовим катером. Після евакуації був призначений до маневрово-маніпуляторного гідрографічного загону, в складі якого брав участь в обороні Кавказу та Новоросійській десантній операції. Подавався на звання героя совєтського союзу, однак нагороду так і не отримав.

У 1944–1950 рр. служив на базовому тральнику ЕМТЩ-407 «Міна», брав участь у бойовому траленні комунікацій Чорного моря, в тому числі заток Севастополя.

У 1951–1954 рр. навчався у Військово-політичній академії, згодом служив заступником командира на есмінцях «Осторожний» Північного флоту та «Бєсслєдний» Чорноморського флоту.

З 1957 року – заступник командира бази 41-ї дивізії торпедних катерів Чорноморського флоту.

У 1960–1964 рр. був заступником командира окремого полку зв'язку Чорноморського флоту.

У 1964–1968 рр. перебував на посаді заступника начальника одного з управлінь Міністерства оборони СССР.

У 1968 році звільнився у запас у званні капітана І рангу, оселився у Севастополі. Багато уваги приділяв ветеранській праці. Створював документальні повісті. Був автором понад 1500 оповідань, нарисів, статей. Встановив долю понад 400 однополчан, що вважалися безвісти зниклими, сприяв збору та передачі до музеїв понад 5 тисяч документів та експонатів.

Після проголошення незалежності України активно сприяв розбудові Військово-морських сил ЗСУ.

Указом Президента України від 22 червня 2000 року №817/2000 за вагомий внесок у захист вітчизни та активну участь у громадському житті в мирний час був підвищений до звання контрадмірала.

Помер 6 квітня 2007 року. Похований у Севастополі.