Нирко Олексій (Олекса) Федорович

Народився 1 січня 1926 року в селі Мар'янське Апостолівського району Дніпропетровської області. Дитячі роки пройшли в селі Нова Січ, куди переїхала родина; тут пережив Голодомор, під час якого померли прабаба та прадід. Батько був засуджений двічі.

Скінчив Львівський культурно-освітній технікум. Навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка. У 1950 році був заарештований та засуджений до 10 років виправно-трудових робіт і 5 років заслання за «антирадянську діяльність». Покарання відбував у Пермській області.

У 1956 році був звільнений і реабілітований.

У 1956–1957 рр. розпочав кобзарську діяльність у селі Нова Січ та в Нікополі.

Згодом оселився в Ялті. Створив три капели бандуристок – імені Степана Руданського, «Пролісок» та «Зоряниця» (всім присвоєно звання народних), з якими виступав за кордоном, а також п'ять ансамблів. Основною вимогою до учнів було спілкування українською мовою.

Як бандурист та керівник-диригент капел неодноразово нагороджувався дипломами та медалями.

Мав низку власних обробок різних творів для бандури.

У 1984 році створив Музей кобзарського мистецтва Криму та Кубані при Ялтинському педагогічному училищі (після відновлення незалежності України – Кримський гуманітарний університет) та кобзарську бібліотеку. Викладав класи бандури в Ялтинській музичній школі та Ялтинському педагогічному училищі.

У 1988–1991 рр. очолював ялтинський осередок ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

Був головою кобзарської секції Музично-хорового товариства Криму.

Мав звання заслуженого працівника культури України.

Був автором низки безцінних досліджень історії українства Криму.

Помер 26 жовтня 2005 року.