Гергерт   Андрій
(1978 - 2020)
Головна/ Енциклопедія/ Меморіал / Гергерт

Гергерт Андрій Валерійович («Червень»)

Народився 22 травня 1978 року в місті Миколаєві Львівської області. За походженням – етнічний німець по батькові.

У 1993 році скінчив Стільську середню школу.

У 1997 році здобув отримав кваліфікацію фельдшера ветеринарної медицини у Вишнянському радгосп-технікумі.

У 1990-х рр. був членом УНСО, зі структур якої вийшов у 1999 році, після строкової служби в армії.

Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. працював за фахом.

З 2001 року мешкав у Ялті, де займався бізнесом у галузі розваг.

У 2012 році здобув повну вищу освіту за фахом спеціаліста з економіки підприємства у Національному університеті біоресурсів і природокористування України «Бережанський агротехнічний інститут».

У грудні 2013 року став учасником Революції гідності.

На початку російсько-української війни у 2014 році пройшов вишкіл у місті Переяславі Київської області.

З березня 2014 року брав участь у бойових діях, зокрема у боях за Піски та Донецький аеропорт. Був заступником командира 2-го запасного батальйону (2-га резервна сотня ДУК «Правий сектор»), згодом став командиром 8-ї окремої роти ДУК ПС, яка з часом збільшилася до батальйону.

Указом президента України №517/2016 від 21.11.2016 р. за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

1 серпня 2020 помер у Відні (Австрія), де з лютого проходив лікування від раку шлунка.

Залишив дружину та чотирьох дітей.

Похований 3 серпня 2020 року на полі почесних поховань №76 Личаківського цвинтаря у Львові.


«Україна вистоїть. Ціною великої крові і великих втрат. Але в цій країні, на цій землі вони [окупанти] обламають свої зуби. В цьому я свято переконаний. Більше того, я не те, що закликаю, але в якомусь сенсі хочу, щоб вони активізували свої дії і пішли сюди війною. Нехай ідуть – це буде кінець російської імперії, раз і назавжди. Ми не зупинимося перед вибором – спалити москву чи не спалити. Ми її спалимо».


«Ми не маємо надавати жодних "особливих статусів" Донбасу чи Криму. Мені здається, що це є відбиранням майбутнього і закладанням міни уповільненої дії, яка рано чи пізно вибухне. Треба дивитися далі».