Ніко Лапунов

(Лапунов Микола Іванович)

Народився 8 березня 1981 року в місті Верхівцевому Кам'янського району Дніпропетровської області, де скінчив ЗОШ №2.

Навчався у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі (з часом – Дніпропетровське театральне училище) за фахом «Актор лялькового театру» (2006) та в Харківському національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського за фахом «Режисер театру».

Працював на сценах Херсонського та Криворізького музично-драматичних театрів та Маріупольського муніципального театру ляльок.

Приблизно з початку 2000-х років мешкав у Сімферополі, який вважав своєю домівкою. Працював артистом драми, художником та режисером у Кримському академічному українському музичному театрі, викладав акторську майстерність та режисуру в Кримському університеті культури, мистецтв та туризму, був режисером арт-центру «КАРМАН», викладав у дитячій студії «Синій птах» при театрі ляльок.

Після російської окупації Криму, влітку 2014 року був змушений залишити дім. Виїхав до Миколаєва, де працював у національному академічному українському театрі драми та музичної комедії завідувачем літературно-драматургічної частини. Згодом був головним художником та режисером Миколаївського академічного обласного театру ляльок. Паралельно відкрив безкоштовні курси вишивання. Був майстром і знавцем десятків технік вишивки, в тому числі люневільської.

З 2018 року мешкав у Києві. Мав свою студію дизайну одягу та вишивки.

У 2019 році оселився у Полтаві, де працював головним режисером у Полтавському обласному академічному театрі ляльок, поставивши безліч видатних вистав. Сам створював ляльок, наділяючи їх характерами та функціональністю, створюючи костюми за історичною реконструкцією.

Як актор кіно відзначився у стрічках «Люксембург, Люксембург» (2022, епізодична роль) та «Ти мене любиш?» (2023; Борисов).

Після повномасштабного вторгнення був волонтером 116-ї ОБрТрО. Незважаючи на те, що стан здоровʼя не дозволяв нести військову службу, згодом мобілізувався до цієї бригади; перебуваючи на посадах зв'язківця та стрільця, фактично був кухарем. Навіть будучи з часом виведеним поза штат, практично без засобів до існування, працював на армійській кухні по 10 годин на добу.

Передчасно помер у ніч проти 4 червня 2024 року внаслідок раптового складного захворювання.

Похований у рідному місті.