Білиловський Кесар (Цезар) Олександрович
Народився 4 березня 1859 року в селі Стополівка Золотоніського повіту Полтавської губернії (зараз село Вознесенське Золотоніського району Черкаської області). У 1864 році родина перебралася до сусіднього села Крупського.
З 1867 року навчався у гімназії в Полтаві. Під впливом віршів Шевченка виявив потяг до віршованого слова. Склавши невеличку збірку поезій, відправив її до київської цензури; рукопис було переслано директорові гімназії, і за писання «забороненою» мовою учневі загрожувало виключення. Після п’ятого класу він змушений був залишити Полтаву і виїхати до Дерпта (нині Тарту, Естонія), де в 1875 році скінчив гімназійну освіту і того ж року вступив на медичний факультет місцевого університету. За кілька місяців переїхав на навчання до Ляйпціґа (Німеччина), де в одній з газет видав свою першу публікацію – переклад німецькою мовою вірша Шевченка «Нащо менi чорнi брови».
У червні 1881 року прибув до Відня, де вступив до соціалістично-революційних гуртків та українофільської революційної партії. Зблизився з академічним студентським товариством «Січ», яке видавало «Слов'янський альманах», де Білиловський друкував свої вірші. Одним з перших звернув увагу на творчість молодого Івана Франка: у 1882 році в київській газеті «Труд» було надруковано прислану Білиловським з Німеччини стаття «Кілька слів про переклад гетевського "Фауста" українською мовою Іваном Франком». У цей же час тісно співпрацює з журналом «Світ», який видавали І. Белей та І. Франко. Друкувався в іншому галицькому журналі – «Зоря», а також в антологіях «Вік» і «Українська Муза».
Видавався під псевдонімами: Цезар Білило, Ольгин, Іван Кадило, Цезарко та ін.
У 1883 році скінчив Єнський університет (Німеччина), захистив дисертацію на здобуття звання доктора медицини й хірургії. Під час повернення до Російської імперії був затриманий і обшуканий на кордоні, в нього забрали книжки, рукописи та листи. Також його диплом не було визнано, через що університетський іспит довелося складати вдруге. Однак і після цього Білиловський не зміг дістати посади в Полтаві і 1885 року вирушив працювати міським лікарем у Петропавловську (Казахстан).
З жовтня 1892 по січень 1899 рр. працював у медичному відділенні петербурзького губернського правління й медичному департаменті. У 1896 році увійшов до заснованої в Петербурзі з ініціативи Євгена Чикаленка «Української Громади». Захистив другу дисертацію на здобуття звання доктора медицини. Видав дві книжки альманаху «Складка» в Харкові (1896) та Петербурзі (1897): у них вперше у Російській імперії були опубліковані два вірші Франка українською мовою.
У 1899 році відправлений до Латвії помічником лікаря-інспектора міста Мітава (зараз Єлгава); у 1905 році був заарештований і висланий за межі губернії за заступництво за учнівську молодь і за активну участь у маніфестаціях з приводу оголошення свобод. Згодом працював у Петрозаводську Олонецької губернії
У 1910 році відправлений на боротьбу з епідемією холери до Криму, призначений лікарем-інспектором Таврійської губернії.
У 1912 році уклав санітарний нарис Ялти, який розкритикувала місцева влада.
У 1913 році був переведений на посаду головного карантинного лікаря до Феодосії, де під час І світової війни очолив також військовий шпиталь. Того ж року відкрив у південній частині міста, за Карантинним пагорбом, джерело мінеральної води, назване «Кафа» або «Нарзан кримський», яке било з 9-метрової глибини біля закінчення старовинного генуезького водогону. Під час військових подій 1917-1921 рр. шахтний колодязь і підземна галерея були засипані; лише у 1956 році джерело було відновлене. Тогочасна кримська преса чомусь подавала прізвище відкривача джерела на російський штиб – «Бєлов».
Під час пошуку джерела, що живило водою місто в середні віки, та пов'язаних із цим земляних робіт на Карантині Білиловський виявив склад середньовічних матеріалів, у тому числі уламки статуй та документи італійською мовою. Про свою знахідку він повідомив до Генуї. Всі знайдені матеріали були передані членам Лігурійського товариства історії вітчизни, що прибули до Феодосії. Італійським вченим також було передано 35 фотографій генуезьких пам'ятників Феодосії та видів міста для виставки 1914 року в Італії. За це Білиловський отримав командорський хрест ордену Корони Італії. Йому феодосійці завдячували збереженням пам'яток старовини в районі Карантину.
У Феодосії Білиловського відшукав український видавець, відомий культурний діяч з Галичини Іван Калинович, який тоді готував ґрунтовне видання «Світова бібліотека»: він запропонував медикові відновити перекладацьку працю. Відтак у 1914 році вперше українською мовою вийшли два випуски Ф. Шиллера – «Поезії», в яких 12 перекладів з німецької зробив Білиловський. Тоді ж він узявся перекладати двох інших німецьких класиків – Г. Гейне та І. Гете.
Також дослідник зібрав у Галичині матеріали, на основі яких у 1915 році підготував і прочитав у Феодосійській чоловічій гімназії лекцію «Галичина: її минуле і теперішнє», текст якої російською мовою вийшов друком у місцевому видавництві.
Того ж 1915 року Феодосійську чоловічу гімназію скінчив менший син Кесаря Білиловського Євген, який народився в селі Пирогове Шлісельбурзького повіту Петербурзької губернії приблизно у 1898 році; 7 грудня 1920 року він разом з іншими 315 в'язнями червоного режиму як підпоручик царської та білої армій за постановою «надзвичайної трійки» Кримської ударної групи управління особливих відділів ВНК при РВР Південного і Південно-Західного фронтів був розстріляний в околицях Ялти.
Навесні 1917 року, після розпаду Російської імперії, Кесар Білиловський став членом української громади Феодосії, увійшов до її артистичної та лекційно-мітингової комісій.
За рік був звільнений з посади головного лікаря карантину Феодосії після конфлікту з німецьким командуванням та Кримським крайовим урядом:
У Феодосії Кесар Білиловський втратив дружину Ольгу, що померла від раку.
У 1920 році працював у Сімферополі лікарем на консервній фабриці, після большевицької окупації Криму – у відділі охорони здоров’я Кримського революційного комітету, згодом був старшим інспектором народного комісаріату робітничо-селянської інспекції з контролю праці медичних установ, підробляв окулістом у дитячій лікарні.
У 1925–1932 рр. був окулістом в амбулаторії при радянському консульстві в місті Решт (Іран).
Повернувшись у 1932 році до СРСР, жив кілька місяців у Москві, після чого переїхав до Сімферополя, де активно співпрацював як журналіст з газетою «Червоний Крим» і готував до друку свої вірші.
Помер 28 травня 1938 року в Сімферополі. Місце поховання невідоме.
