Пілунський Леонід Петрович

Народився 15 вересня 1947 року в Сімферополі.

З липня 1964 року почав працювати слюсарем, мотористом, механіком Севастопольського морського порту.

У 1972 році скінчив Севастопольський приладобудівний інститут, здобувши кваліфікацію інженера-судномеханіка.

У 1972–1977 рр. – судновий механік Севастопольського рибопромислового об'єднання «Атлантика».

У 1977–1984 рр. – капітан підводного наукового апарата «Гідронавт I кл.» Севастопольського експериментального бюро «Гідронавт».

У 1984–1996 рр. – спеціальний кореспондент у Севастополі, редактор, головний редактор ДТРК «Крим» (радіопрограма «Для тих, хто у морі», творче об'єднання «Острів Крим»). Створив першу в Криму інтерактивну програму «Радіо «Бузковий Айсберг».

Після знайомства з В'ячеславом Чорноволом пішов у політику. В 1996–1998 рр. – виконавчий директор Регіонального комітету Гельсінської Громадянської Асамблеї Криму. З 1996 року очолював Кримську крайову організацію Народного Руху України.

У 1998-2000 рр. – директор торгівельної бази «Оболонь» у Сімферополі.

У 2000-2009 рр. – голова Представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в АР Крим.

У 2001 році був удостоєний почесної грамоти Ради міністрів АР Крим.

У 2006–2014 рр. – депутат Верховної Ради АР Крим V та VI скликання, обраний від Кримської крайової організації НРУ; заступник голови депутатської фракції ВР АРК «Курултай-Рух». Входив до блоку демократичних сил «Кримчани за НАТО». Всі промови у регіональному парламенті виголошував виключно українською мовою.

У 2007 році отримав почесне звання Заслуженого журналіста України.

Після російської окупації Абхазії та Південної Осетії у 2008 році попередив, що наступним претендентом на «визнання незалежності» з боку РФ може стати Крим, а потім Донбас. Виступив за звільнення всіх українських чиновників, що підтримали Росію під час її нападу на Грузію.

У 2010 році був головним редактором газети «Кримська світлиця». Того ж року був переобраний депутатом парламенту АРК, входив до комісії ВР АРК з нормотворчої діяльності, організації роботи ВР АРК та зв'язків із громадськістю.

З грудня 2010 року був виконавчим директором Кримського центру прав людини імені Петра Григоренка.

У 2013–2014 рр. був учасником руху «Євромайдан-Крим». Виступив проти військового вторгнення РФ на півострів. Став одним із депутатів корпусу АРК, що не підтримали російську окупацію Криму.

Після російської окупації Криму у 2014 році залишився жити на рідній землі, пішовши у «внутрішню еміграцію».

Помер 21 листопада 2021 року через ускладнення коронавірусної хвороби.