Кудь Вадим Олексійович

Народився 5 лютого 1927 року в Ялті в інтелігентній міщанській родині. У підлітковому віці був свідком німецької окупації Криму під час ІІ світової війни, працював в інфекційній лікарні, дивом уникнув розстрілу. У 1942 році втратив матір, що померла від туберкульозу.

Після приходу совєтської армії до Криму у 1944 році служив в 11-й дивізії 52-го стрілецького полку на посаді командира відділення. Разом з тим його батько був репресований совєтами через працю в міській управі Ялти за німецької окупації; родинне помешкання під час обшуку було пограбоване.

Після закінчення війни був курсантом 4-ї Чернігівської танкової бригади.

У 1947 році прибув до Луцька у складі 10-ї Рівненської механізованої дивізії, у якій він служив механіком-водієм танків і САУ та інструктором водіння. Навчався у вечірній школі при Будинку офіцерів. У 1951 році одружився. У 1952 році дізнався, що його батько у зв’язку з відсутністю складу злочину був виправданий і звільнений з таборів, проте його доля лишилася невідомою.

У 1957 році демобілізувався з 3-ю групою інвалідності, вступив на історико-філологічне відділення Луцького педагогічного інституту. Почав активно вивчати українську мову. Спілкувався з дисидентами-шістдесятниками – Костянтином Шишком, який був його однокурсником, викладачами Валентином Морозом, Дмитром Іващенком, Степаном Забужком. По завершенні навчання отримав диплом з відзнакою, здобувши кваліфікацію історика-філолога.

У 1962 році розпочав викладацьку діяльність: був асистентом, старшим викладачем, доцентом, у 1972–1976 рр. – деканом історичного факультету Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки.

У 1968 році вступив до аспірантури у Львівському університеті ім. І. Франка на заочну форму навчання. У 1974 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за темою «Селянський рух на Волині в період між революціями 1907–1917 років».

З середини 1980-х рр. системно працював над темою історії війни.

Був автором численних наукових праць на тему селянського життя на теренах Волинської губернії та з історії ІІ світової війни, публікацій у виданнях «Історія міст і сіл УРСР: Волинська область» (1970), «Історія Волині» (1988), «Книга пам’яті України. Волинська область» (1995), «Роде наш красний. Волинь у долях краян і людських документах» (1996). Мав низку статей у науковому збірнику «Минуле і сучасне Волині та Полісся» та інших фахових періодичних виданнях, часописах. Розробив історичні мапи партизанського руху на Волині та звільнення краю від німецьких загарбників до «Атласу Волинської області» (1990).

Мав звання відмінника народної освіти УРСР та почесного краєзнавця України (2009).

Помер 15 серпня 2020 року, за два роки по смерті дружини, в Луцьку, де прожив понад 70 років.