Горянський Павло Ієрофійович

Народився 27 січня 1878 року в селі Кримки Звенигородського повіту Черкаської губернії в родині священика. Середню освіту отримав у Києві, вищу – в Дерптському університеті (м. Тарту, Естонія).

Як літератор дебютував на початку 1900-х рр. українськими перекладами оповідань А. Чехова "Неспокійний гість", "Сопілка", "Горе", "Хочеться спати" (опубліковані у львівському часописі "Діло" та чернівецькій газеті "Буковина").

Після отримання диплома кандидата історії працював у лютому–червні 1903 року в Києві секретарем журналу "Киевская Старина", робив огляди російської та галицької преси, писав рецензії.

У 1910 році дописував до уманського часопису "Голос Провинции", в якому керував відділом "Україніка", під криптонімом "П. Г.". У своїх публікаціях порушував питання вивчення у вищій школі української мови, літератури, історії, юриспруденції тощо. За його словами, всупереч бажанню писати наукову роботу з історії України, був змушений працювати за темою старших і молодших міст у суздальському краї Російської імперії.

Був одружений з Марією Дмитрівною Сікорською (Сікорські), родичкою відомого авіаконструктора Ігоря Сікорського.

Протягом 21 року Павло Горянський викладав (переважно в комерційних школах) російську мову та літературу, історію, географію у Катеринославі (сучасний Дніпро, 1903–1907 рр.), Умані (1907–1914 рр.), Ялті (1914–1924 рр.). Паралельно брав участь в українському громадському та культурному житті, займався журналістикою.

У 1911 році мандрував Європою. Під враженням від перебування в Італії захопився вивченням історії мистецтва античності та Ренесансу.

У 1914 році через туберкульоз виїхав до Ялти, де почав вчителювати у комерційній школі.

Після Лютневої революції 1917 року став засновником і головою Ялтинської Громади Українців. Проводив активну культурну та просвітницьку роботу, читав лекції з історії та української літератури. Опікувався увічненням і збереженням пам'яті про українського поета Степана Руданського, похованого в Ялті.

У вересні 1917 року був членом комісії Кирило-Мефодіївського училища з виборів до земських зборів.

На початку зими 1918 року в умовах червоного терору сприяв проведенню виборів до Українських установчих зборів на території Криму.

У 1918–1919 рр. очолював Малу Раду (виконавчий комітет) Крайової Української Ради в Криму. В серпні 1919 року в Севастополі під час з'їзду українських громадських організацій Криму в умовах окупації півострова військами Денікіна було ухвалене рішення для "обстоювання права української людності перед кримською владою і проведення широкої організаційної, просвітньої і економічної діяльності серед українців Криму" надати Малій Раді права консульства УНР, а Павла Горянського визнати консулом УНР з перебуванням у Ялті. З відповідними клопотаннями Горянський звернувся через голову надзвичайної Дипломатичної місії УНР на Кавказі Івана Красковського до МЗС УНР щодо рішення про надання Малій Раді прав консульства УНР або про заснування в Криму представництва уряду УНР. Відтак Горянському було доручено взяти на себе захист українців Криму на правах консула УНР. Він добивався відкриття українського кооперативу в Криму, отримання приміщення для Ялтинської Української Громади.

У серпні 1920 року Павло Горянський зустрівся в Криму з членами військової делегації УНР до Петра Врангеля, поінформувавши їх про настрої у місцевих урядових колах і про становище українського руху на півострові.

Після захоплення Криму більшовиками Горянський залишився в Ялті, де займався педагогічною та бібліотечною справою – вчителював на курсах у кримськотатарській школі, працював над ліквідацією неписьменності при Тубінституті, у червні 1924 р. зайняв посаду бібліотекаря Ялтинської центральної бібліотеки і водночас почав активно студіювати нові технології бібліотечної справи, у жовтні 1924 р. був запрошений упорядковувати бібліотеку Музею краєзнавства та викладати бібліотекознавство учням однієї із шкіл.

У 1925 році Павло Горянський сприяв краєзнавцеві Валентинові Отамановському в ініціативах з увічнення пам'яті Степана Руданського та Лесі Українки в Ялті. У червні того ж року звернувся з клопотанням до директора Всенародної Бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського) С. Пастернака, з яким спілкувався восени 1924 р. під час його перебування у Гурзуфі, про отримання посади у відділі україністики: "В залежності од Вашої відповіді стоїть питання, чи жити мені і моїм дітям на Україні, чи кинути раз на завше цю думку. Мотиви до переїзду: 1) хоч решту свого віку попрацювати не на чужій роботі, 2) дати українську освіту синам (бо в Криму з них українців не буде), 3) стан здоров'я не потребує надалі перебування в Криму".

З 1926 року Павло Горянський мешкав у Києві, був старшим працівником бібліотеки АН УРСР. Незабаром під час "чистки" був звільнений за "схильність до українського буржуазного націоналізму".

Помер 10 січня 1935 року в Києві. Похований на Лук'янівському цвинтарі.

1 жовтня 2022 року зусиллями Крайової Ради українців Криму на місці поховання Павла Горянського у Державному історико-меморіальному Лук'янівському заповіднику було відкрито пам'ятник.