Гаврилюк Володимир Леонідович («Джміль»)

Народився 7 січня 1980 року в селі Степанівці Вінницького району Вінницької області.

Скінчив Вінницький транспортний коледж, після чого з Києва був скерований за власним бажанням до кримської філії однієї з будівельних компаній.

З 2000 року мешкав у передмісті Ялти, де створив родину. Працював на будівництві, пізніше скінчив курси мореплавання, займався виготовленням і реалізацією сувенірної продукції. Здобував фах вчителя історії права в Кримському гуманітарному університеті в Ялті. Навчився гри на бандурі, майстрував бандури та кобзи.

З початку грудня 2013 року з перервами брав участь у подіях Євромайдану та Революції гідності в Києві, На початку 2014 року в Криму постраждав у сутичках із проросійськими сепаратистами.

Після російської окупації Криму та початку бойових дій на сході України виїхав з півострова.

У Києві мобілізувався до добровольчого батальйону «Золоті ворота», сформованого під егідою МВС України. Після навчання вирушив до зони проведення АТО у Луганській області (сектор «А»); був гранатометником, чергував на блокпостах, періодично виходив на зачистку «зеленки» та на спостережні рубежі.

Після року військової служби прибув до Вінниці, де возз’єднався з дружиною та сином, що виїхали з Криму; за деякий час у родині народилася донька. Скінчив бакалаврат Національної академії внутрішніх справ. Увійшов до числа новобранців, які склали кістяк патрульної поліції Вінниці. За кілька років звільнився, виїхав за кордон, працював далекобійником.

З початком повномасштабної збройної агресії РФ проти України 24 лютого 2022 року, повернувся на батьківщину, став до лав територіальної оборони. Брав участь у боях за Попасну, Рубіжне, Лисичанськ, Слов'янськ.

13 грудня 2022 року загинув у ближньому бою з ворогом, прикриваючи відхід побратимів, у районі села Терни Краматорського району Донецької області.

Похований 3 січня 2022 року в рідному селі, де в лютому 2023 року його ім'ям буо названо одну з вулиць.

Залишив дружину, сина та доньку.