Богомолець Вадим Михайлович

Народився в Санкт-Петербурзі в родині акцизного чиновника, дійсного статського радника Михайла Богомольця і його дружини Юлії Мироненко. В дитинстві мешкав з родиною в Кишиневі, де скінчив гімназію. Отримав юридичну освіту в Харківському університеті, де згодом викладав римське право. За деякий час розпочав юридичну практику у Полтавському окружному суді.

З 1904 року мешкав у Севастополі, де служив у судових органах Чорноморського флоту, був прокурором, начальником судового управління. Брав участь у І світовій війні. Мав штатський ранг надвірного радника і військове звання підполковника. Був нагороджений орденами Св. Станіслава ІІ ст. та Св. Анни ІІ ст. Останнє звання в Російській армії – підполковник.

У 1900–1910-х рр. був членом таємного культурного товариства "Кобзар", до участі в роботі якого були залучені офіцери флоту та міська інтелігенція. У 1917 році увійшов до Ради Чорноморської Української Громади міста Севастополя, сформованої переважно з колишніх членів гуртка "Кобзар", очолив її агітаційно-пропагандистську секцію, вів роботу серед українізованих військових частин, читав солдатам і матросам лекції з історії України.

Також був членом Українського генерального військового комітету, на базі якого згодом сформувалося українське оборонне відомство. Як юрисконсульт, брав участь у створенні Українського військово-морського міністерства – Генерального секретарства морських справ. Був основним розробником "Тимчасового закону про флот Української Народної Республіки" та одним із розробників прапора військового флоту УНР.

За часів Української Держави був головним військово-морським прокурором, очолював Головне військово-морське управління при морському міністерстві у Києві. Отримав від гетьмана Павла Скоропадського звання генерал-хорунжого. Очолював військово-морський суд Української Держави. Після повалення гетьмана був військово-морським аташе УНР в Румунії в 1919 році.

У 1922 році після поразки УНР емігрував до Туреччини, де приєднався до організації "Комітет спасіння України", яку пізніше очолив.

Помер 19 квітня 1936 року. Похований на кладовищі в містечку Візен-Шалетт-сюр-Луан під Парижем.