Боровко Микола Африканович

Народився 15 серпня 1863 року в Заславі (нині місто Ізяслав Хмельницької області) в родині дворянина Катеринославської губернії Африкана Боровка, в якій був четвертою дитиною. Матір втратив за кілька годин після народження, батька – у 10-річному віці.

Здобував військову освіту в Аракчєєвській гімназії у Нижньому Новгороді та Константінівському артилерійському училищі у Санкт-Петербурзі.

У 1884 році прибув до Одеси, де мав проходити службу. У його речах, забутих у візника, поліціянти виявили заборонену літературу; за пару годин Микола Боровко був затриманий. Після 5-місячного ув’язнення був засланий до Зайсана (Казахстан) на 5 років служби у 4-му Сибірському батальйоні. Отримав призначення на посади скарбника та бібліотекаря. Вивчав самотужки історію, філософію, англійську та французьку мови, а також мову есперанто.

У 1889 році був звільнений без права служби у містах «центральної Росії». Повернувся до Одеси, працював перекладачем, журналістом, управителем будинку дешевих квартир; увесь цей час набував енциклопедичні знання у міських бібліотеках.

Долучився до одеської есперанто-спільноти, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Чайковською – уродженкою Сімферополя, першою есперантисткою Криму: її батько мав польське коріння, матір походила з балаклавських греків. У 15-річному віці дівчина вивчила есперанто та викладала її товаришкам у гімназії в Сімферополі.

Микола Боровко є фактичним засновником оригінальної літератури есперанто. У 1891–1895 рр. його статті та перші новели друкувалися у журналі «La Esperantisto», заснованому розробником есперанто Людвіком Заменгофом, під псевдонімами En Be та Enbe el Odeso.

У 1894 році Микола Боровко спільно з Володимиром Гернетом заснував філію першого у Російській імперії офіційного товариства есперанто «Espero» («Надія»), створеного у 1892 році у Санкт-Петербурзі.

У 1895 році одружився з Антоніною Чайковською і переїхав з нею до Санкт-Петербурга, де займався розробкою електричних методів у металургії у фірмі «Steel». У 1896 році був обраний головою товариства «Espero». Того ж року в нього народилася донька Ніна. Після банкрутства компанії повернувся з родиною до України, де намагався займатися бджолярством.

У 1902 році прибув з родиною до Ялти, де спочатку став бібліотекарем, а згодом – співзасновником і першим директором міської громадської бібліотеки імені Васілія Жуковского. На початку 1903 року бібліотека повноцінно запрацювала, коли Микола Боровко завершив каталогізацію її фондів. Також він залишив установі кілька рідкісних видань із дарчим написом – наприклад, латиномовну працю Анастасіуса Кірхера «Світ підземний» (Амстердам, 1663). Оскільки Ялта на той час була центром лікування туберкульозу, всі книжки у міській бібліотеці проходили дезінфекцію від паличок Коха за методом, який розробив Микола Боровко.

У ялтинському часописі «Крымский курьер» вів рубрики «Науковий огляд», «Літературний огляд» та «Бібліографія», публікував свої переклади зарубіжних творів та критичні статті. У 1905 році, після появи маніфесту російського імператора Ніколая II про надання громадянських свобод, сторінках «Крымского курьера» виступив із трьома гострими полемічними статтями на цю тему. У 1906 році родину Боровків вислали з Ялти через «політичну неблагонадійність». Намагався знайти роботу в Польщі.

З 1908 року опинився у Сімферополі, де став директором міської бібліотеки імені Туманова (попередниця Кримської республіканської універсальної наукової бібліотеки імені Івана Франка).

У 1910 році втратив маленького сина Лева. Проводив дні на його могилі, через що неодноразово хворів на нефрит.

У 1911 –1912 рр. повернувся до теми реформ в есперанто.

У 1912–1913 рр. надрукував серію статей у журналі «Питання філософії та психології». Тоді ж очолив дві експедиції Кримського товариства натуралістів, об’єктом дослідження яких було найбільше «печерне місто» півострова – Тепе-Кермен, історичні дані щодо походження якого були відсутні. Звіт про експедиції, який на свій час становив собою «виключне явище у літературі про печерні міста за повнотою ілюстративного матеріалу» і дотепер вважається найбільш детальним та достовірним описом Тепе-Кермена, було складено у вигляді начерку в 3-му томі записок товариства, а також видано окремою брошурою, що побачила світ вже по смерті основного автора.

7 лютого 1913 року Микола Боровко помер унаслідок відмови нирок, спричиненої нефритом. Похований на новому Сімферопольському кладовищі.