Жук Сергій Стефанович

(1885–1969)

Український громадський, культурний та політичний діяч; скульптор, письменник, поет, мистецтвознавець, перекладач.

Народився 20 жовтня 1885 року на хуторі Швайкина Балка Кобеляцького повіту на Полтавщині (нині у складі міста Кобеляки Полтавської області) в родині відставного державного службовця, наглядача Кобеляцької земської лікарні Стефана Жука та його дружини Марини, уродженої Кондренко (Кондри). Був п’ятою дитиною в родині.

Після закінчення Кобеляцької школи переїхав до Сімферополя, де навчався в реальному училищі. У 1902 році в газеті «Крим» опублікував першу театральну рецензію. Під час навчання разом з громадським активістом Левом Толчинським організував в училищі українську громаду та займався пропагандою українських ідей у Криму – «завойовував Крим», як казав він жартома.

Юнаком познайомився зі своєю майбутньою дружиною, на той час ученицею Сімферопольської жіночої гімназії Єлизаветою, яка народилася у 1886 р. в Криму в родині військового урядовця Семена Блейвича. «Цей піонер українського національного руху в Криму розбудив у моєму серці любов до України, до її співочої мови. З ним я пізнала українську літературу, українське мистецтво, українську історію», – згадувала Єлизавета Жук про свого чоловіка.

Навесні 1908 р. подружжя Жуків узяло активну участь у Шевченківському святі в Сімферополі, що відбулося в залі громадського зібрання, де сцену було декоровано українськими історичними корогвами, а залу прикрашено понад сотнею українських національних прапорів. Єлизавета Жук втілювала Україну та шевченківські жіночі персонажі, які за сюжетами творів «Катерина» та «Гайдамаки» ставив її чоловік, що на цьому ж заході виступив з доповіддю про Шевченка під ім’ям «С. Дикий».

У 1907 і 1909 рр. Сергій Жук був заарештований у Севастополі та Сімферополі – ймовірно, через причетність до кримського підпільного осередку партії соціалістів-революціонерів, який очолював Лев Толчинський.

У 1908 р. Сергій Жук подавав до київського щоденного часопису «Рада» нотатки про українське культурне життя в Сімферополі – зокрема, про гастролі трупи Степана Глазуненка в серпні та вересні; у серпні 1909 р. він дописував до «Ради» про сімферопольські гастролі трупи Миколи Садовського.

У 1909 р. під час приїзду до Сімферополя співака Івана Алчевського та корифея українського театру Миколи Садовського подружжя Жуків презентувало українську громаду Криму, розвиваючи зв’язки з ідейними українцями та знайомлячись із діячами українського театру – Ліницькою, Тобілевич, Полянською, Малиш-Федорець, Петляш, Мар’яненком, Ф. Левицьким, Паньківським, Каргальським, Верховинцем, Боднарчуком, Ковалевським та ін.

В липні 1909 р. подружжя Жуків перерахувало з Сімферополя 5 рублів на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві, а у травні 1910 р. – аналогічну суму на вшанування пам’яті видатного наукового та літературного діяча Бориса Грінченка. Взимку 1909–1910 рр. Сергій Жук перерахував на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві 2 рублі , а в лютому 1911 р. – 3. Також відомо, що він планував узяти участь у другому міжнародному конкурсі на створення проекту цього пам’ятника.

З 1908 по 1917 рр. Сергій Жук виступав із лекціями про творчість українських письменників – Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького.

У 1912 р. переїхав до Санкт-Петербурга, де закінчив Психоневрологічний інститут. Активно працював у низці громадських організацій. У 1915 р. заснував першу українську мистецьку організацію в Санкт-Петербурзі – Українське літературно-мистецьке товариство, у 1917 р. – Український військовий революційний штаб, що займався українізацією військових частин і висунув Тимчасовому Уряду вимогами визнати УЦР і її уряд та відправити до Києва своїх міністрів для перемовин. Був представником Української Центральної Ради у Санкт-Петербурзі, організовував українські військові та громадські демонстрації та походи в місті на її підтримку. Очолював засноване ним українське літературне видавництво.

У 1918 р. родина Жуків переїхала до Києва. У 1919 р. Сергій Жук став першим ініціатором створення української опери в Києві, членом мистецької ради Української музичної драми, у 1920–1921 рр. – завідувачем літературно-мистецької частини Української державної опери. Переклав низку лібрето опер українською мовою.

Після більшовицької окупації України, Сергій Жук був членом мистецького відділу (різьбярської секції) Інституту української наукової мови при ВУАН (1925–1929). Створював композиції на біблійну, історичну та літературну тематику в стилях неокласики та імпресіонізму; з 1921 р. його епічні сюжети та синтетичні портрети українських діячів були позначені рисами національного стилю. Твори Сергія Жука зберігалися в Київському музеї українських діячів науки і мистецтв при ВУАН, Київському музеї Т. Шевченка, Державному музеї українського мистецтва, Державному заповіднику «Могила Тараса Шевченка» в Каневі Черкаської області, експонувалися в Києві, Харкові та Львові. У своїх скульптурах митець переховував український національний прапор, під яким у Петрограді під час Лютневої революції 1917 р. відбулася 25-тисячна українська маніфестація, а також свої поетичні твори антирадянського спрямування.

Під час окупації України військами нацистської Німеччини Сергій Жук залишився в Києві, де був членом Проводу ОУН.

У 1943 р. виїхав до Львова, у 1944 р. – до Відня. З 1945 р. мешкав в Ауґсбурзі (Німеччина). де відновив діяльність літературно-мистецького та наукового товариства при Українському Комітеті, до якого входили діячі української літератури, мистецтва та науки на еміграції. Після еміграції Сергія Жука його скульптурна спадщина в Києві була знищена, а його ім’я – на десятиліття піддане забуттю.

Помер 1 квітня 1969 року в Ауґсбурзі.