Паталаха Володимир Іванович
Народився 25 липня 1918 року у Феодосії. Став першою дитиною в родині кравця з Полтавщини Івана Паталахи, що доводився двоюрідним братом видатному скульптору та кінорежисеру Івану Кавалерідзе, та домогосподарки з Донбасу Ганни Каменєвої. Родина жила у скруті, не маючи власного помешкання.
Внаслідок важкої хвороби, яку переніс немовлям, втратив зір на одному оці. Змалку займався малюванням, попри несхвалення батьків. Добре співав, грав на гітарі та мандоліні, захоплювався спортивною гімнастикою.
Після закінчення 10-річної школи кілька років працював на будівництві здобувши фах каменяра.
У 1939 році разом із сестрою вступив до Уральського лісотехнічного інституту у Свєрдловську за фахом «Лісове господарство», проте через відсутність теплого одягу та взуття студенти були змушені повернутися додому. У 1940 році в Москві Тамара Паталаха вступила до інституту інженерів залізничного транспорту; Володимира ж через монокулярний зір забракувала медкомісія текстильного інституту, до якого він намагався вступити за фахом «Художник по тканинах». Парубкові знову довелося повернутися на батьківщину.
У 1941–1944 рр. мешкав у німецькій окупації, разом із родиною пережив примусові роботи та решту труднощів.
5 червня 1944 року був мобілізований до совєтської армії, служив у 304-му окремому саперному батальйоні інженерного відділу Чорноморського флоту. Був демобілізований 30 липня 1946 року. Був нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною».
У 1948 році вступив до вокального відділення Сімферопольського музичного училища. Навчаючись, працював у місцевій філармонії та виступав на радіо. Через застуду втратив голос; відхилив пропозицію перейти на диригентське відділення.
У 1949–1954 рр. навчався на відділі живопису Сімферопольського художнього училища імені М. С. Самокиша.
У 1952 році одружився з сестрою свого однокурсника Юрія Фастенка Валерією, яка після загибелі батьків і чоловіка сама виховувала сина. За рік у подружжя народилася донька.
У 1956 році родина переїхала до Феодосії, де Володимир Паталаха деякий час працював художником у Будинку офіцерів та в порту.
У 1958 році, подорожуючи Кримом, створив свої перші роботи – «Море біля Судака», «Ранок у Блакитній затоці», «Лаванда квітне», «Краєвид біля села Лучистого».
Всі пейзажі писав на пленері. Працював у техніці «а-ля пріма», що вимагає від художника великої майстерності. У 1957–1959 рр. безуспішно намагався презентувати свої роботи на виставках.
У 1959 році у Володимира Паталахи народився син.
У 1962 році митець здобув високу оцінку якості живопису з боку академіків, проте це нічого не змінило в його долі. Він не знайшов підтримки і розуміння з боку колег за спілкою художників Криму і після нетривалої роботи позаштатним художником у Керчі перебрався до міста Ош (Киргизія), де створив цикл робіт, присвячених місцевим краєвидам; за рік до нього переїхала родина. Не витримавши підкилимних інтриг і наклепів, Володимир Паталаха заради свого душевного спокою звільнився з творчих майстерень і залишив творчість, а заради виживання перебивався випадковими заробітками – писав портрети партійних вождів. Деякий час працював художником у театрі, потім пішов і звідти. Свої твори нікому не показував кілька десятиліть, жив відлюдником. До кінця днів залишався вільним художником, не долучався до спілок, вважаючи, що вони згубно впливають на долю творця.
У 1990 році повернувся до Криму. На батьківщині знову взявся за пензель, щоб написати серію натюрмортів «Квіти Криму».
Помер 14 жовтня 2005 року в Керчі, де прожив останні роки життя.
Роботи митця перебувають у галереях окупованого Криму (Національна картинна галерея ім. І. К. Айвазовського у Феодосії, Сімферопольський художній музей, Алупкинський державний палацово-парковий музей-заповідник, Керченська картинна галерея), а також у зібраннях Києва та Харкова.
