Махота   Антоній
(1966
-
2021)
Архієрей УПЦ КП / ПЦУ
Головна/ Енциклопедія/ Постаті / Махота

Митрополит Антоній

(Махота Владислав Васильович)

Народився 8 листопада 1966 року в селі Слатине Золочівського району Харківської області в родині партійних керівників середньої ланки. У віці 1 року і 4 місяців втратив матір. Дитинство минуло в Криму.

1983 року закінчив середню школу міста Суджа Курської області.

У 1983–1984 роках навчався у Харківському технічному училищі за фахом монтажника радіоапаратури.

У 1984–1986 роках проходив строкову службу в армії.

У 1986–1991 роках навчався у Харківському політехнічному інституті.

У студентські роки мав знайомства з учасниками дисидентського руху та членами ВУТ «Просвіта», був послушником Покровського монастиря в Харкові.

27 травня 1991 року після навчання у духовній семінарії був висвячений на диякона, за два дні – на священика і призначений настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці села Скурати Малинського благочиння Житомирської єпархії УПЦ МП. 22 квітня 1992 року нагороджений набедреником. У серпні 1992 року був призначений настоятелем храму святого великомученика Димитрія в Малині та благочинним Малинського округу Житомирської єпархії УПЦ МП.

1 квітня 1993 року нагороджений камилавкою і наперсним хрестом РПЦ.

10 січня 1994 року був призначений членом єпархіальної ради при кафедрі керуючого Овруцько-Коростенською єпархією УПЦ МП.

У березні 1994 року переїхав до Сімферополя. Був призначений ключарем Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ МП.

У 1995 році був скерований єпископом Сімферопольським і Кримським Лазарем на служіння до парафії при сімферопольському осередку ВУТ «Просвіта», члени якої потребували проведення богослужінь українською мовою. Незабаром разом із громадою перейшов до УПЦ КП. Того ж року брав участь у піднятті першого українського прапора над Сімферопольською міською радою, після чого був побитий міліціянтами і заарештований.

Наприкінці березня 1995 року о. Владислав Махота був затверджений настоятелем парафії УПЦ КП в ім’я святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги у Сімферополі. 11 квітня 1995 року під час розширеного засідання Священного Синоду УПЦ КП було прийнято рішення про утворення Кримської єпархії УПЦ КП. 25 червня 1995 року парафія УПЦ КП у Сімферополі була зареєстрована і отримала у своє розпорядження приміщення колишнього штабу Сімферопольського вищого військово-політичного будівельного училища. 2 липня 1995 року о. Владислав Махота освятив у зазначеній будівлі храм в ім’я святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги, що став кафедральним собором Кримської єпархії УПЦ КП; в цій же будівлі розташувалося управління єпархії.

16 липня 1996 року рішенням Священного Синоду УПЦ КП настоятель сімферопольської громади УПЦ КП о. Владислав Махота був призначений правлячим архієреєм Кримської єпархії УПЦ КП. 18 липня він прийняв чернечий постриг з ім’ям Антоній, а 21 липня був висвячений на єпископа, ставши на той час наймолодшим (30 років) ієрархом в Україні. 28 липня 1996 року єпископ Антоній провів своє перше архієрейське богослужіння у сімферопольському кафедральному соборі святих Володимира і Ольги.

29 жовтня 1997 року рішенням Священного Синоду УПЦ КП єпископ Антоній (Махота) був призначений єпископом Хмельницьким і Кам'янець-Подільським, правлячим архієреєм Хмельницької єпархії УПЦ КП, до розбудови якої доклав чимало зусиль. 23 січня 2004 року був піднесений до сану архієпископа, 23 січня 2012 – митрополита.

15 грудня 2018 року разом із усіма іншими архієреями УПЦ КП взяв участь в Об'єднавчому соборі в храмі Святої Софії, на якому було проголошено створення ПЦУ.

Був заступником голови Синодальної Статутної комісії ПЦУ.

Був незмінним головою Духовної ради християнських релігійних організацій Хмельницького від її заснування.

Під час російсько-української війни підтримував волонтерський рух.

Помер 23 березня 2021 року у Хмельницькому від ускладнень після коронавірусної хвороби.

Похований 26 березня 2021 року біля кафедрального собору святого апостола Андрія Первозваного ПЦУ у Хмельницькому.


«Будучи священиком Московського патріархату, я мав все. Перейшовши у Київський патріархат, отримав проблеми і головний біль. Але це були проблеми і головний біль мого народу і тієї невеличкої громади, яка мені повірила і пішла за мною».