Іван Єрофеєв (Єрофеїв, Єрофіїв)

Український письменник, історик, літературознавець, етнограф, фольклорист.

Народився 8 жовтня 1882 року в селі Андрушівка на Вінниччині.

У 1907 р. скінчив історико-філологічний факультет Київського університету ім. св. Володимира, після чого вчителював у Сімферополі.

Працював секретарем Таврійської Вченої Архівної Комісії, яку презентував на XIV археологічному з'їзді у Чернігові. У часописі комісії надрукував статті «Крым в малорусской народной поэзии ХV-ХVII вв., преимущественно в думах», присвячену пам'яті В. Антоновича (1908), та «Исторические труды Н. В. Гоголя и его заметка о Таврии» (1911). Кримський епізод у біографії Єрофеєва згадується вкрай рідко.

У 1921 р. переїздить до Харкова, працює у Музеї Слобідської України ім. Г. Сковороди. З 1934 р. — у Києві, працює на кафедрі історії української культури ВУАН. Викладав (зокрема латину) у київських і харківських вишах. Входив до спілки селянських письменників в Україні «Плуг».

Автор книжок: «Українські думи і їх редакції» (1910); «До питання про Кармалюка» (1924); «До питання про старі українські міри ваги та грошовий облік» (1927), історичної повісті «Олекса Довбуш» (1945); Співупорядник збірника документів «Устим Кармалюк» (1948).

Досліджував творчість Г. Сковороди, І. Котляревського, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Грабовського, В. Чумака, історію українського театру. Публікував маловідомі та архівні матеріали про сучасників Т. Шевченка, перекладачів, ілюстраторів «Кобзаря».

Помер 27 листопада 1953 р. у Ворзелі на Київщині.