Никоненко   Леонід
(1929
-
2016)
Діяч театрального мистецтва
Головна/ Енциклопедія/ Постаті / Никоненко

Никоненко Леонід Максимович

Народився 24 січня 1929 року в селі Будилці Лебединського району Сумської області.

Після ІІ світової війни, старшокласником брав участь у роботі аматорського драматичного гуртка.

Після закінчення середньої школи, у 1948–1950 рр. навчався на фізико-математичному факультеті Сумського педагогічного інституту.

У 1950 році з другого курсу був призваний на строкову військову службу в совєтській армії, яку проходив на території Прибайкалля.

У 1953–1957 рр. навчався в Харківському театральному інституті на курсі корифея української сцени Івана Мар'яненка.

У 1957–1990 рр. був актором Кримського українського театру драми та музичної комедії, зіграв кілька десятків характерних ролей, став одним із провідних артистів колективу; у 1990–1994 рр. працював заступником директора театру. За акторську і драматургічну діяльність нагороджувався почесними грамотами Міністерства культури України, тричі визнавався кращим актором театральних сезонів.

У 1973 році як драматург дебютував присвяченою темі будівництва Північнокримського каналу п'єсою «Голубий слід», яка тоді ж була поставлена у Кримському музтеатрі та відзначена на республіканському конкурсі як кращий драматичний твір на виробничу тему. Став автором ще близько семи п'єс, які виставлялися в Сімферополі та інших містах України, а також за кордоном. Заявив себе майстром творення гостроконфліктних сюжетів і своєрідних типів, яких можна зустріти в житті, через що вони наділені справжніми емоціями та живою мовою.

З 1985 року – член Спілки письменників України.

У 2002 році видав власним коштом мемуари.

Помер 24 березня 2016 року в окупованому Сімферополі.


«Коли я почав працювати над присвяченою 200-річчю Сімферополя п’єсою "Ніч над Салгиром", матеріали збирав в архівах міста та Кримського обкому КПСС. Мене вразили події воєнного лихоліття, люди, які іноді непомітно вершили подвиги… Коли рукопис був готовий, чинуші від культури в обкомі заборонили постановку п’єси, бо там розповідалося про людей різних національностей – євреїв, кримського татарина, українців, росіян… Це ж крамола, треба згадувати – і особливо ж у головних ролях! – лише росіян. Конфлікт з обкомом партії вдалося пригасити завдяки підтримці ветеранів війни, котрі після прочитання п’єси сердечно дякували мені. Приходило багато листів на підтримку… А от свій внутрішній конфлікт подолати я не зміг: чому культурою заправляли люди байдужі, заідеологізовані?..»