Білий Владислав Сергійович («Хоуп»)

Народився 5 серпня 1993 року в Сімферопольському районі АР Крим. Після проходження підготовчих дошкільних курсів навчався у гімназії №1 міста Сімферополя. З дитинства цікавився світовою історією, у старшій школі навчався в історико-правовому класі.

У 2009 році вступив на історичний факультет Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

З 2010 року почав відвідувати домашні матчі ФК «Таврія» на секторі №5 стадіону «Локомотив» у Сімферополі.

У 2014 році в складі групи ультрас «Таврії» брав участь в акціях підтримки територіальної цілісності України, долучаючись до сутичок із проросійськими сепаратистами.

Після т. зв. «референдуму про статус Криму» разом з іншими учасниками проукраїнських мітингів у Сімферополі виїхав до Львова. Вступив до Національного університету «Острозька академія» за спеціальністю «Журналістика». Займався велотуризмом.

Перервавши навчання, у 2015 році разом із побратимом з фанатського руху ФК «Карпати» (Львів) добровільно став до лав окремого загону спеціального призначення «Азов» у складі в/ч 3057 Східного ОТО НГУ; за позивний узяв творчий псевдонім, під яким був відомий у культурі графіті. Пізніше служив у 5-му взводі 3-ї роти особливого призначення 1-го батальйону особливого призначення та у мінометній батареї 1-го мінометного взводу відділення управління старшого офіцера батареї 1 БОП МБ; мав посаду топогеодезиста. Брав участь в АТО у Маріуполі, Бахмуті та Краматорську. 

Надалі мешкав у Маріуполі, де у 2017 році одружився. У 2020 році поновив навчання в «Острозькій Академії».

Під час повномасштабного вторгнення РФ до України старший солдат Владислав Білий був учасником оборони заводу «Азовсталь» у квітні-травні 2022 року. Указом Президента України №256/2022 від 17 квітня 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

16 травня 2022 року разом з іншими захисниками, що здалися в полон російським окупантам за наказом вищого керівництва, був доправлений до колишньої Волноваської виправної колонії №120 у селищі Молодіжному Оленівської селищної ради Волноваського району Донецької області.

У ніч на 29 липня 2022 року став жертвою масової страти російськими терористами з ПВК «Вагнер» шляхом підриву місця розташування полонених.

Залишив матір, що сама виховувала єдиного сина з 5-річного віку, та дружину.

Прах захисника похований у жовтні 2022 року в колумбарній стіні почесних поховань Лук’янівського кладовища в Києві і, згідно з заповітом, після деокупації Криму буде розвіяний над Чорним морем.

Указом Президента України №726/2023 від 3 листопада 2023 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння українському народові Владислав Білий нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня посмертно.