На ілюстрації — Військово-морський прапор окремого спеціального загону боротьби з підводними диверсійними силами та засобами противника Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Моряки-спецпризначенці вивезли свій військово-морський прапор з тимчасово окупованої території Криму. У подальшому під цим прапором загін виконував бойові завдання поблизу Маріуполя.

 В нас пам'ятають і святкують чимало важливих подій і дат з моменту поривання до здобуття незалежності.Проте мало кому відомо, що 13 березня 1918. р. — історичний день для кожного українця. Морське міністерство в Києві оголосило того дня закон про український державний флот.

 Силою цього закону російський чорноморський флот — військовий і торгівельний — став власністю української держави. Вона взяла на себе всі права та обов'язки щодо утримання флоту й портів. Цим же законом наказано всім військовим і торгівельним кораблям на Чорному та Азовському морях підняти український прапор. Торгівельний флот на цих морях підняв український прапор переважно негайно, а військовий, що стояв у Севастополі під командою росіянина контр-адмірала Сабліна, аж 28 квітня, коли під Севастополь підходили німці.

 Ось так нав'язала наша молода держава нитку прадавньої традиції — зробила крок до панування на Чорному морі. Цим актом вона створювала основу під всесторонній розвиток і розквіт нашої нації на прабатьківській землі. Бо щоб держава була справді сильна, щоб розвивалася й процвітала, щоб її сила і значення відповідали великості нації й території — вона мусить мати вільне море, безпосередній зв'язок зі світом. І наша держава, без панування на Чорному морі, зійшла б до становища другорядної, її життя було б ускладнене, а її торгівля — залежна від господаря Чорного моря. Не лише з економічних причин і задля потреби мати вільний зв'язок з усім світом є кінцевою метою для нашої держави панування на Чорному морі. Не менш важливими є також стратегічні причини. Не важливо, хто панував би на Чорному морі: наші південні кордони були б перед ним відкриті. Перед нашою державною владою стояло важке й дуже коштовне завдання — захистити узбережжя Чорного та Азовського морів від можливого нападу. Довелося збудувати низку твердинь, тримати для цеї мети велику кількість війська, та створити окремий оборонний флот.

 Центральна Рада зробила у морській справі одну велику помилку, яка поставила відразу панування нашої держави на Чорному морі під знак питання. У Берестейській угоді вона зреклася Криму, бо там, мовляв, татари становлять більшість населення, отже, мають право самі вирішити, чи бажають союзу з Україною. Тим часом у Криму є найкраща пристань Чорного моря і Близького сходу — Севастополь. Є там база Чорноморського військового флоту. Попри це, Крим має таке стратегічне положення, що хто панує в Криму — той є господарем Чорного моря. Ось як пояснює цю справу фахова людина, генерал-хорунжий флоту, Савченко-Більський: "Очевидно й без сумніву, що з переходом Криму до рук чужинців, або навіть у разі їхнього сильного впливу на нього, до них фактично перейде й володіння Чорним та Азовським морями, а водночас з цим — і перевага та ініціатива у сфері морської, військової та торгівельної політики, що зробить неможливою конкуренцію і занапастить остаточно морську торгівлю краю, зруйнованого світовою війною, бойовими подіями на його просторах і окупацією росіян".

 Якщо Крим був би самостійний, маленька і слабка кримська держава не в змозі була б утримувати своїм коштом флот і пристань, Вона просто здавала би в оренду севастопольську пристань якій-небудь могутній державі, Франції, чи Англії, і ця держава фактично панувала б на Чорному та Азовському морях. Така небезпека стає реальною, якщо Крим буде незалежним.

 Коли у березні-квітні 1918 р. відділи Наддніпрянської Армії очищували разом з німцями й австрійцями Україну від більшовиків, команда Запорізької дивізії дістала таємний наказ з Києва з міністерства війни — здобути Крим, доки його почнуть здобувати німці. Так наше військо взялося виправляти фатальну помилку політиків.

 Частина дивізії, під проводом полковника Болбочана. що вирушила здобувати Крим, розбила більшовиків під Мелітополем, наблизилася до Криму і бравурною несподіваною атакою здобула кількакілометровий Сиваський міст, доки більшовики встигли підірвати його йбо знищити артилерією. Так вдерлися Запорожці на сильно укріплений Перекоп.

 Згідно з наказом просувалися вперед якомога швидше На вантажівках в'їхали до столиці Криму — Сімферополя. Більшовики з несподіванки розбіглися, а Штаб Оборони Кримської Республіки потрапив до рук запорожців.

 Населення Сімферополя вітало полковника Болбочана так святочно і з таким захопленням, як ніде на Україні. Татари дали запорожцям цілий полк добровольців. Президія Кримського Самоврядування прохала полковника Болбочана, щоб він призначив для міста українську адміністраційну та військову владу. Полковник з жалем зізнався, що не має доручення назначати в Криму українську владу. Тоді Президія прохала докласти урядові, що населення бажає бачити в себе українську владу. До Сімферополя прибули слідом за запорожцями німці, не дозволили їм заняти Севастополь і примусили відійти з Криму на тій підставі, що Центральна Рада зреклася Криму у Берестейській угоді.

 29 квітня німці входили до Севастополя. Весь Чорноморський військовий флот підняв український прапор, сподіваючися запорожців. Одначе, коли побачили німецькі пікельгауби та впевнилися, що нашого війська немає, частина флоту (разом з обома велетнями-дредноутами) згорнула наші прапори та відпливла під проводом росіянина контр-адмірала Сабліна до більшовицького тоді Новоросійська. Там її більшовики затопили. Друга частина залишилася у Севастополі під проводом українця контр-адмірала Остроградського.

 У день Свята Моря повинні ми з'ясувати собі, що наш обов'язок у майбутній війні за державу — привернути зв'язок Криму з Україною, бо панування на Чорному морі — це передумова нормального розвитку та розквіту нашої держави.

 М. З.

 ("Вогні" (Львів). Ч. 7 (36). Березень 1934. Рік IV. С. 156-158.)