У Криму, у Севастополі, на кращій вулиці ім. т. Леніна, в будинку № 76, міститься українська школа ім. Т. Шевченка. Школу цю засновано в березні 1920 року українським кооперативним товариством, що купило приватню російську прогімназію й перетворило в українську школу з 70 учнями. Як тільки українське громадянство Севастополя дізналося про заснування школи, то зразу ж заповнило її своїми дітьми, і в жовтні того ж 1920 року в школі вже було 250 учнів, що склали 6 груп, яких навчало 15 учителів. З 1922 року школа перейшла на державне утримання. Тяжкі часи голоду в Криму відбилися й на школі, яку прийшлось скоротити до 4-х груп. В біжучому шкільному році школа почала знову ставати на ноги: зараз вона має вже 215 учнів, які поділені на 5 груп. 82% учнів – українці. В школі зараз 7 учителів – 4 з вищою освітою. Навчання в школі провадиться по найновіших методах. Функціонує учневий виконком, гуртки (між іншим, студіювання української мови та історії), учні видають рукописний журнал. Завідує школою О. В. Коломієць.

Українська школа ім. Т. Шевченка. Червоний шлях. № 3. Березень 1924. С. 277–278.

"Треба також зазначити, що на території Криму досить велике число українського населення економічно тягнеться до України, що видно з тих клопотань, що їх порушує це населення".

(з розмови зі співробітником РАТАУ, т. в. о. голови ВУЦВК Буценком)

Національна політика Радянського Уряду. Пролетарська правда. № 208 (1219). 12 вересня 1925 р. С. 2.

На Україні намагаються теперішні її державні мужі заспокоювати потреби національних меншостей навіть у більшій мірі чим потреби самих українців. Поза Україною ніхто цего робити не хоче, з окремаж ігнорують усякі комуністичні чини потреби української меншости навіть там, де вона живе компактною, збитою масою. На ту обставину наводили ми вже богато фактів. Нині хочемо до них докинути ще один дуже яскравий. Ось у харківських "Вістях" з 15 травня вичитуємо про два дуже цікаві засоби практичного проводження національної політики, про дві її міри.

В Кримі, чи то пак у кримській республиці, є поверх 100 тисяч українців, а в тім 85 тисяч самих селян, але всі правлячі чини Криму української меншости не визнають. Українців зараховують до "русских" і тим самим не тільки не дбають про ніякі культурні потреби українців, але навпаки працюють над тим, щоби їх чимскорше зрусифікувати. Кримська газета "Красный Крым" не бажає навіть оголошувати всяких комунікатів Українського Клюбу в Кримі, чи краще в його теперішній столиці. Така доля української меншости в Кримі.

З того наглядно бачимо, що комуністи-українці в своїй мягкосердечности та щирости бажалиб усі свої меншости ущасливити в якнайкоротшому часі всім – і власними радами, і школою і судами і чим хочете, а за те всякі "русскі" без огляду на те, де вони урядують, чи в РСФРР, чи в Сибірі, чи на Кавказі, чи в кримській республиці українську меншість стараються фізіольогічно стравити, проковтнути. Та невже харківський уряд, що репрезентує радянську українську державу, не може вплинути на дотичних комуністичних російських канібалів, щоби вони понехали людоїдство та щоби дали українцям змогу жити своїм питомим культурним життям? Не віримо в те, щоби в теперішньому харківському уряді не було таких, які не бажалиб цього зробити, та сумніваємо ся, чи їх заходи будуть того роду, що зможуть переломити в цілій ВКП(б) вгорі описані україноїдні апетити. Ми хочемо вірити навіть, що в напрямі припинення україноїдства в республиках СРСР. харківський центр уже робив заходи, та вони, видно, не увінчалися успіхом, коли і в Кримі воно далі процвітає.

Дві міри. Національні меншости в УСРР а українська меншість в інших республиках СРСР. Діло. 25 травня 1927. Ч. 114 (11.082). С. 1.

Остап Вишня

ДАВАЙТЕ ПО ХОРОШОМУ

Що таке скоїлося в Кримській Автономній Соціалістичній Радянській Республіці?

Раптом зникли там усі українці...

Було їх там, за приблизними відомостями, щось тисяч, мабуть, сто (100000), жили собі, як і всі кримські люди, хліборобствували потроху, і – трах бах! – за останніми даними Кримського Центрального Виконавчого Комітету – зникли.

Не залишилося в Криму й отакісінького українчика... І на розплід нема...

Ось перед нами статистичні відомості про кримське населення.

Є – "русскіє" (навіть дуже щось багато "русских"!), є татари, німці, євреї, греки, болгари, вірмени. Є "прочії"... А українців нема...

Ще 1924 року, бувши в Криму, бачили ми живих українців в українській школі ім Т. Шевченка в Севастополі...

Говорив нам учитель тої школи, що була тоді ніби в Криму така тенденція: чи не краще, мовляв, українцям на всяк випадок "вимерти"...

Проте "вимирати" українці не збиралися, а мріяли вони про "навпаки", і готувалися до життя інтенсивного, жвавого, і не від того навіть були, щоб і надалі розплоджуватись...

А тепер отакий "пасаж"?!.

Не чути було ні про падіж на українців у Криму, ні про велике їх звідти переселення...

У чім же справа?..

Статистики українців знищили...

Що воно за народ такий, оті статистики?

Чого вони не люблять так українців?

І це якась давня, уперта і велика нелюбов...

Навіть у себе, на Україні, ми з великими труднощами її перебороли...

Приходить, було, до вас статистик:

- Якої національності?

- Українець!

Дивиться, дивиться, дивиться на вас статистик, дивиться на голову, дивиться на ноги, на живіт дивиться:

- Українець?

- Українець!

- Нє может бить!

- Їй-бо, українець! Щоб я з цього місця не встав!

Ще раз подивиться на вас статистик, подумає трохи, мотне головою й пише: "Русский".

Це ж у себе дома так було, що для того, щоб довести, що ти українець, доводилося перед статистиком гопака одкаблучувати...

А що ж уже в Криму?

От і вийшло, що в Криму зникло сто тисяч українців...

"Самоопреділили", одне слово, спасибі їм...

А тепер і розплутай, що воно й до чого воно...

На Кубані запорожців чистосортних, за рецептом А. В. Луначарського, реставрують, а в Криму живих українців знищили...

Хоч і кортить нам Запорізьку Січ на Кубані мати, та мороки з нею тепер багато буде...

Клейноди замовляй, запорізькі штани при нашім мануфактурнім ринку ший, бусурменів, щоб було з ким воювати, доставляй...

Дорого це все коштуватиме: місцевий бюджет не видержить...

Краще ми, давайте, так помиримось.

Хай і в Криму, і на Кубані будуть звичайні українці... Це буде найкраще..

Зробіть, будь ласка, так, як ми в себе на Україні робимо...

- Є руські – ми їм усе: і школу, і раду, і все своє... Теперішнє.

Борід великих носити не примушуємо, вічевого колокола серед села не вішаємо і не вимагаємо від них, щоб зверталися вони до установ наших отак, приблизно: "Ой ти гой єсі Завсовнархоз батюшка", "Ой ти гой єсі утільсирйо матушка!"

Й не кажемо ми, що руських у нас нема...

Ми – по-радянському...

Давайте й ви – по-радянському...

"Діло". № 26. 17.09.1926. С. 3.

Остап Вишня

ДІЛА КРИМСЬКІ

Колись ото (не так давно) доводилося нам на сторінках "Вістей"* констатувати, як у Криму "по мановенію кримської цесеу'систої** руки" зникли раптом усі українці.

За старою земською статистикою (правда, під псевдонімом "малорусов") було їх там 100 чи 150 тис., а ЦСУ кримське бахнуло-трахнуло – і українців тих як корова язиком злизала.

Кримське ЦСУ "статиснуло", ми собі констатували – на тім справа й кінчилася. Ми заспокоїлися (своє, мовляв, діло зробили), і Крим заспокоївся (своє, мовляв, діло зробив), – і край.

На яку там уже націю кримське ЦСУ поперевертало своїх українців, невідомо, – та виявляється, що оті шельмині кримські українці все ж там у Криму соваються й пищать. Їхній писк докотився оце й до Харкова, до "Вістей".

1) Нема школи. Була в Севастополі українська школа, але з 1921 року її нема. Зачинилася.

2) В Раді нацменів нема представника української національності. Є представники вірмен, греків, болгарів, євреїв, естонців. А українців нема.

3) В березні 1926 року ініціативна група українців домоглася (з великими труднощами) дозволу заснувати в Севастополі український клуб. Скликали загальні збори. Заснували клуб. Місцева влада не зачислила той клуб до політосвітніх установ, а наказала зареєструвати його в міліції, та його зареєстрували як якесь "общество", і за цілий рік клуб не одержав жодної копійчини допомоги від політосвіти. Через брак коштів та помешкання клуб нидів і не провадив як слід роботи.

4) Якось воно так у Криму приходить (клімат такий, чи що?), що в українських селах учителі неукраїнські, а вчителі-українці – по руських та болгарських селах.

5) Сімферопольський український клуб після цілого року безрадісного життя причислила політосвіта до своїх установ. Пообіцяла грошову допомогу по 50 карб. на місяць, але кошторису не затверджено й досі.

Отакі-то справи з нашими земляками в Криму.

Під отаким прекрасним сонцем, на такім прекраснім кліматі, такім теплім, такім м'якім, - отак холодно, отак "твердо" ставляться кримчани до наших земляків. І що воно й за знак такий? Ми ж північніший народ – а дивіться, які ми: ми і нацради, і нацрайони, і нацокруги... А що вже до шкіл та до клубів – і не говоріть.

Та приїдьте ви, кримчани, до нас на Україну, та ми вам моментально! Що вам треба? Сільраду свою? Будь ласка! Школи попрохаєте? Нате вам дві! А ви.. Ай-ай-ай-ай! Не по-ленінському живете!

Тов. Ю. Ларине! У вас такий прекрасний слух, у вас такий прекрасний зір! Ви найменше шарудіння на Україні чуєте, ви найтоншу рисочку на Україні бачите. Невже ж вашого зору й вашого слуху хапає тільки до Перекопу?! За Перекопом уже вони не сягають?

Придивіться і прислухайтеся. Придивіться за Перекоп: може, ви своїми гострими органами чуття знайдете тамтих 100 тисяч українців, що їх Кримське ЦСУ бюрократичним нафталіном присипало. Може, ви їхній голос почуєте!

А тепер іще дозвольте з цієї-таки "кримської" причини сумно похитати головою, подивившись у дзеркало і на самих себе.

В кінці грудня 1926 року їхав до Харкова член Сімферопольського українського клубу, тов. Корсунський. Дало йому правління клубу 100 карб. на книжки. Звернувся він до Головполітосвіти. Там його направили до якогось урядовця, той дав резолюцію до якоїсь книжкової крамниці. Там узяли 100 карб. завдатку та список потрібних книжок і обіцяли вислати книжки накладною платою на всі 600 карб. Пообіцяли вислати "через три дні, за списком".

Вислали їм ті книжки через два місяці. І що ж вислали? "Нот" по 3-4 карб. за зошит. Розірвані томи Франкових творів (з пропусками). Дитячої літератури – пісень та агітаційної літератури часів горожанської війни. Наприкінці додали шість примірників "Історії України" (о Господи!)... НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ.

Ні календаря, ні "Кобзаря", ні словника, ані будь-якого журнальчика.

Та й пишуть кримські земляки:

- Попросіть за нас т. Озерського***, щоб він навів слідство відносно глуму з нашого замовлення на книжки (відношення тоді писали від Кримполітосвіти), та щоб вислали відповідну літературу (для "дорослого" клубу, а не для "дитячого").

Юріє Івановичу! Просимо! Наведіть слідство. Бо таки глум! Їй-Богу, глум! 

"Діло". № 74. 03.04.1927. С. 4.

* Газета "Вісті ВУЦВК", Харків

** ЦСУ – Центральне статистичне управління

*** Юрій Озерський (Зебницький) – член Колегії Народного комісаріату просвіти УРСР

Остап Вишня

ПРО СІЛЬ ЗАБУЛИ

Ні, таки хоч що ви там собі кажіть, а кримчани, тобто товариші, що в Кримській республіці до соціалізму ведуть, народ - не те що нехороший, а, сказать би, нехорошкуватий. Не люблять вони українців... Тому слідують (знову ж таки) пункти:

1. Був VII районний з'їзд Рад Сімферопольського району. Брали в нім участь усі нації (разом з українцями), що Крим благословенний населяють, – проте офіціально українців не було. Завнаросвіти склав діаграми, де показав, що в школах учаться татари, руські, німці, греки, болгари і т. ін., а про українців забув. Коли його запитали, а де ж українці, він відповів: "Вони потрапили в графу руських". Це так шанує українців Кримська Наросвіта.

А газета "Красный Крым" – так та просто на українців рукою махнула.

І цьому "слідують пункти".

А. В українському клубі в Сімферополі мала бути лекція про нову українську лірику. Дало правління клубу про це в "Красный Крым" об'яву, а газета надрукувала: "Украинский клуб – закрытый вечер для членов клуба" ("Кр. Крым" – 2.IV – 27 року).

B. "Красный Крым" розпочав на своїх сторінках відділ "Жизнь нацменов". Українці надіслали й свій матеріал. У відділі нацменів газета українського матеріалу не вмістила, а потрапив він у відділ "Письма читателей", саме під заміткою про "ассенизационный обоз" ("Кр. Крым" ч. 83).

С. Був Всекримський з'їзд Рад. Робітники й селяни кожної нації, що є в Криму, мали приємність бачити в ч. 65 "Красного Крыма" привітання з'їздові своєю мовою. А українці – ні! Нема такої мови в Криму, нема в Криму такої нації.

Сказать би, що ми вигадуємо, що в Криму багато українців. Ми писали й гадаємо, що їх там не менш як 100000. Може, брешемо! Ой ні!

Кримський Наркомзем тов. Мамутов у доповіді V-му з'їздові Рад Криму ("Кр. Крым" ч. 78) подає часткові відомості про українців-селян та сільських господарів і каже, що їх у Криму 12,67%, а це виходить, не більше не менше, 85000 осіб.

Так це ж тільки селяни, що біля сільського господарства працюють... А робітники? А службовці? А ремісники? Та так-таки, значить, і не менше буде, як 100000!

А їх Крим і не визнає, і не любить! І хай буде йому соромно! Бо ми, українці, Крим любимо і всілякого йому розквіту бажаємо...

І любили, бо й по сіль до його їздили, зовнішню його торгівлю підтримували...

Забули кримчани про сіль...

Ми навіть пісню про Крим склали!

"Заревіли сірі воли,

З Криму ідучи".

А тепер... Тепер українці в Криму "ревуть".

Нехарашо! 

"Діло". № 116. 27.05.1927. С. 3.