У 1812 році генерал французької армії польського походження Сокольницький розробив для Наполеона план поділу України у випадку перемоги над Російською імперією. Правобережжя Дніпра мало відійти до Польщі, створювалися князівства Чернігівське й Полтавське, а також замість "Тавриди" та "Новоросії" мала постати козацько-татарська держава Наполеоніда.

 Майже вся історія території сучасної України перебувала під знаком перманентного поділу. За часів Середньовіччя її ділили поляки й татари, згодом — Ґабсбурґи та Російська імперія. Двічі у політичній і територіальній трансформації брали участь німці. За радянських часів від України то забирали, то додавали території. Зрештою, наразі (2015 р.) у поділі України знов активну участь бере Росія.

 Київський історик О. Захарчук у 2012 році коротко писав про ще один план поділу України — за Наполеона під час французько-російської війни 1812 року. Проект переформатування України розробив генерал французької армії, поляк за походженням Міхал Сокольницький, який перебував при штабі Наполеона й відповідав за топографічну зйомку та розвідку.

 У доповідній записці Сокольницький поділяв етнографічний склад України на три групи — "українці", "малороси" та "козаки": "Мешканцями є переважно малороси, яких називають таким чином на противагу Великоросії, та українці, згідно зі станом їхнього краю на межі Російської імперії. Самі вони називають себе черкасами, а ті з них, що відбувають на вимогу уряду військову службу, — козаками. Є німці, шведи та інші колоністи. Тут перебувають також серби, молдовани, поляки, вірмени, євреї, греки та богемці. Мова козаків є діалектом польської".

 Це населення могло стати, на думку Сокольницького, чудовим матеріалом для створення нових держав. У доповідній записці, поданій на розгляд імператорові наприкінці 1811 року, поляк пропонував усю територію України по Дніпро віддати відтвореній Польщі, а на її східних кордонах створити пояс крихітних держав-лімітрофів, підконтрольних полякам, як найвірнішим союзникам Наполеона.

 Записка Сокольницького називалася "Меморандум про політику Росії та відновлення Польського королівства". Саме цей генерал був автором нової країни під назвою "Наполеоніда", яка мала посісти своє місце поруч зі Смоленським, Полтавським та Чернігівським герцогствами в поясі протиросійських держав — своєрідному "санітарному кордоні". До Наполеоніди мали увійти землі колишнього Кримського ханства та Кубань — тобто те, що після завоювань Катерини II стало називатися Новоросією, або Тавридою, — сучасні Одещина, Миколаївщина, Херсонщина та Донеччина, а також Крим.

 Далі Сокольницький говорить про населення Наполеоніди: "Йшли б різні козацькі орди — переважно ті, що відомі під назвою запорізьких, тобто розташовані за порогами, а також ті, що мешкають у долині Дінця. Ці останні об'єдналися б з кримськими татарами. Ця держава складалася б з: 1) задніпровської частини губернаторства Катеринославського; 2) губернаторства Тавридського; 3) долини Дінця до злиття цієї річки з Доном, який від місця впадіння до Азовського та Чорного морів до гирла Дніпра слугував би їй за кордон на півдні".

 Ця держава, "складена з народів, які завжди на коні, маючи на чолі єдиного вождя ц конституцію, відповідну до звичаїв цих народів з можливою перспективою політичної незалежності, становитиме собою цивілізовану націю, яка буде одним з найміцніших бар'єрів проти амбітних проектів Росії та її претензій на Чорне Море. Таким чином можна буде завжди відокремити ці народи від держави Росії, яка їх пригнічує та принижує. Всі ті користі, які досі Росія мала від цих народів, звернуться проти неї, бо вони служитимуть не примусово, а добровільно Наполеонові. Народи ці мають високі почуття, взагалі чужі російському народові. Вони дуже нетерпеливо переносять російське ярмо. Запорожці добре збудовані, міцні, зручні, відважні й невтомні. Вони перші піднесуть прапор повстання (проти Москви), а за ними підуть усі інші народи Росії. Таким чином, зведена до своїх первісних елементів, відкинута від берегів Балтики й Чорного Моря , відділена від великої Французької Імперії могутнім бульваром держав, завжди озброєних і готових відбити напади — Росія змушена буде раз і назавжди відмовитися від своїх намірів завоювання, інвазій та різного роду зазіхань", — йшлося в меморіалі про українську справу, авторство якого приписується французькому дипломатові Александрові Готерівові.

 Головною метою наполеонівської політики було відмежування Росії від Чорного Моря за будь-яку ціну; для цього між Чорним Морем і Росією мала існувати українська держава, яка мусила бути не надто великою, щоб не вийти з-під опіки Наполеона. До речі, щодо Правобережжя, на яке претендували поляки, в проекті нічого не сказано.

 Чим Наполеоніда буде більше децентралізована, тим легше буде тримати її в руках. Проте Крим мав увійти до нової держави з огляду на військово-стратегічні умови, зокрема комунікаційну лінію з Чорним Морем.

 Автор проекту намічав і державний устрій Наполеоніди, уявляючи його собі як гетьманщину. Він надає голові держави титул "шефа", якого у Франції XVIII століття не раз вживали для назви гетьмана. Таким "шефом" мав бути хтось із свояків Наполеона або хтось з його маршалів. Проект обіцяє в подальшому повну незалежність Україні.

 Війська Наполеона тоді підійшли до кордонів України (були захоплені західні повіти Волинської губернії). Українська інтелігенція, т.зв. "автономісти", висловлювала радість і сподівання, що з появою французької армії буде впроваджений Кодекс Наполеона і Україна стане автономною, а може, й незалежною державою без кріпацького ладу. Так, дворянин Могучевський на півдні Полтавщини радів успіхам Наполеона і бажав, щоб "Бонапарт зруйнував Росію". У Переяславському повіті один з лідерів прихильників Наполеона — Лукашевич пив за його здоров'я, а в Пирятинському повіті публічно проголошувалися тости "за республіку". Не обмежуючи свою позицію самими словами, державницькі українські кола вдалися до практичних дій. Так, волинський поміщик, заможний козак Чайковський організував козацький загін на допомогу Наполеонові. Загалом близько 6-8 тисяч українців перейшли на бік Наполеона.

 Проте, як відомо, Наполеон зазнав поразки у російській кампанії 1812 року, а тому планам поділу України не судилося збутися. Навпаки, незалежність (хоч і формальну) тоді втратила не Україна, а Польща. Після перемоги над Наполеоном колишнє Герцогство Варшавське перйшло під владу Російської імперії під ім'ям Царства Польського на правах широкої автономії. Царство Польське мало свою конституцію, парламент і навіть армію, яка відтоді вважалася частиною російської. До її складу Олександр I дозволив залучити всіх поляків — навіть ветеранів наполеонівських війн, які зовсім нещодавно воювали проти Росії, та українських козаків, переважно запорожців.

 На службу до армії Царства Польського вступив і генерал Сокольницький, кавалер ордену Почесного легіону, командор польського ордену "За військові заслуги". Щоправда, служив він у ній недовго — у 1816 році на параді його скинув кінь. Генерал випав з сідла, вдарився головою об тверду поверхню плацу й помер.

 Джерела:

 1) http://ttolk.ru/?p=23049

 2) Ілько Борщак. "Наполеон і Україна"