У липні 1918 р. міжвідомча комісія при Морському міністерстві з розробки українських державних прапорів завершила роботу над проектом "українського державного воєнного прапора". Його опис знаходимо у "Своді воєнно-морських постанов", книга Х, "Морський Устав": "Ст. 1284. Воєнний прапор — білий із синім хрестом, який ділить прапор на чотири рівні частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапору. Відступивши на 1/8 ширини хреста, проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа. В крижі ж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься гюйс: національний прапор Держави (складений з синьої і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золотий тризуб з хрестом, такої ж ширини, як хрест і в 1 і пів рази вищий своєї ширини.

 Шанується як стяг у полку і всі служачі на кораблі мусять охороняти цей прапор до останньої краплі крови, як прапор Української Держави. Воєнний прапор підноситься на гафелі чи на кормовому флаг-штоці".

 Уперше його було піднято на кораблі, який перебував поза Кримом — на канонірському човні "Кубанець" (перейменований 17 вересня 1918 р. на "Запорожець") в Одесі. Підкреслимо, що тут ідеться саме про перший військово-морський прапор. Натомість перші національні синьо-жовті прапори замайоріли на кораблях Чорноморського флоту у Криму ще в 1917 р. Перший екземпляр описаного вище українського військово-морського прапора було встановлено в кабінеті морського міністра в Києві відомстві заступника військового міністра контр-адмірала Миколи Максимова, який опікувався військово-морськими справами до створення 15 листопада Української Держави. При евакуації центральних установ УНР з Києва 27 січня 1919 р. тодішній старший ад'ютант морського міністра Святослав Шрамченко забрав цей прапор і проніс його через усі лихоліття визвольних змагань, еміграції, Другої світової війни, таборів для переміщених осіб, ще однієї еміграції. На цей раз до Сполучених Штатів Америки. Саме в еміграції С. Шрамченко віддається праці на українській громадській ниві. Він написав майже 200 різних розвідок з воєнно-морської тематики та філателії (його колекція українських марок у свій час була однією з найбільших у світі — 16 тисяч), ініціював організацію Свята українського моря, яке відзначалося в діаспорі 29 квітня впродовж багатьох років.

 Після смерті С. Шрамченка його родина передала до бібліотеки й архіву Української вільної академії наук (УВАН) у США колекцію друкованих видань, листування, інші папери й документи, а також — деякі особисті речі покійного. Серед них — і оригінальний перший український військово-морський прапор, який тепер зберігається у фондах архіву УВАН у США. Тут, в архіві-музеї ім. Д. Антоновича та бібліотеці ім. В.Міяковського, які входять до складу УВАН, зосереджено чимало цінних, унікальних матеріалів з історії Військово-морських сил України.

 Цікава і непересічна доля самого Святослава Шрамченка (3 травня 1893, м. Баку — 24 червня 1958, Філадельфія; похований у Нью-Джерсі). Він походив із давнього козацького роду на Чернігівщині. Закінчив 1-шу класичну гімназію в Києві, пізніше здобув військово-морську і правничу освіту в Петербурзі (Гардемаринська школа, юридичний факультет Петербурзького університету, Військово-юридична академія).

 У Першій світовій війні С. Шрамченко брав участь в лавах російської армії, а з вибухом революції і формуванням українського війська — включився у національний рух: був членом українського воєнно-революційного штабу Балтійського флоту в 1917 р., ад'ютантом морського міністра, начальником організаційного відділу Морського генерального штабу, у 1921–1922 рр. — секретарем Французької місії в Польщі. Мав українські, французькі, польські та російські військові відзнаки.

 Юрій Савчук, Людмила Шпильова