Витоки української театральної культури в Криму сягають давнини. Свого часу переселені до Криму, українці прагнули зберегти і продовжити свої народні традиції та звичаї. Помітну роль відігравали при цьому й аматорські театральні гуртки, які виставляли твори українських авторів. Лише в 1846 р. українці Криму побачили справжнього великого професіонального актора — М.С. Щепкіна, який виступав у кількох виставах трупи купця Д. Жураховського. Особливого успіху в глядачів зажили "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" І. Котляревського. До речі відзначити, що ці твори виставлялися українською мовою.

Першим із професіональних українських акторів проклав дорогу до Криму М.Л. Кропивницький. "Зимовий сезон 1876 -1877 рр. — писав він в автобіографії, — служив я в Сімферополі, у Л. Яковлева, в дебюте в ролі городничого в "Ревізорі"'. На сімферопольській сцені Кропивницький виступав у п'єсах М. Гоголя, О. Островського та інших російських авторів.

Вдруге Кропивницький прибув до Криму в 1886 р. на запрошення Старицького, який тоді гастролював у Севастополі. Ще до відкриття гастролей місцева газета повідомляла, що спектаклі трупи Старицького будуть захоплюючими і цікавими, оскільки в них бере участь один із найвидатніших українських акторів Кропивницький. "Співучасть відомого артиста М.Л. Кропивницького надає особливої цінності цим виставам. М.Л. Кропивницький — безперечно, артист серйозний, глибоко пройнятий своєю роллю; він до тонкощів вивчив малоросійський побут".

Місцева преса схвально відгукувалася на вистави української трупи. Особлива увага приділялася Кропивницькому як провідному й найдосвідченішому акторові "Пан Кропивницький, — писалося в названій газеті, - володіє артистичним обдаруванням найвищого ступеня, відтворює характерні типи з малоросійського побуту. Вимова його чисто народна, голос дзвінкий, дикція прекрасна, кожний рух, кожний жест відповідний відображуваному типу".

Севастопольці виявили інтерес до п'єси Кропивницького "Глитай, або ж Павук", в якій він виконував провідну роль, "П'єса ця, — відзначалося там же, — популярна серед публіки й привертає до театру численних глядачів"; М.Кропивницький "майстерно зображує... задуманий ним тип павука-глитая... Двоїстість цього характеру передана досконало; кожне його слово, кожний жест були настільки типовими, що для повної критичної оцінки його гри потрібні були б сторінки...".

Особливо ж сподобався Кропивницький глядачам і рецензентам у ролі Шпоньки в комедії М. Старицького "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка".

"Передати словами всю викінченість цього виховання неможливо, — писав рецензент, — треба бачити це майстерне змалювання кожної деталі, правдивість інтонації, комедійність виразів у найпродуманішій формі, щоб зрозуміти, наскільки п. Кропивницький майстер своєї справи і великий актор. Театр до того був переповнений, що виникла потреба у приставних стільцях".

У жовтні 1889 р. М.Кропивницький знову прибуває до Криму, але вже зі своєю власною трупою, до якої входило багато відомих тоді українських акторів, зокрема, Затиркевич-Карпинська, Ліницька, Суслов, Левицький, Карпенко, Максимович, Загорський, Зарницька, Сластіна-Суслова, Немченко та інші До цієї поїздки Кропивницький готувався ретельно й наполегливо. Він уже знав про досить непривабливий стан театральної справи в Криму, де були поширені переважно низькопробні опереткові твори. Він знав і артистів кримських театрів, їхню схильність до натуралістичної, а часом і вульгарно-шаржованої гри. Про це з тривогою писала й тодішня преса. Оглядаючи репертуар кримських театрів з 1876 до 1886 року, один із місцевих театрознавців зауважував: "Останнє десятиліття повинно бути відзначене якнайсмутніша епоха в історії театру... Сцена не дає більше поживи ні розумові, ні серцю, а діє на почуття маси; благородні пориви і здорові інстинкти поступаються місцем розгнузданій похітливості... Ряди [артистів] поповнюються різними невдахами й п'яницями обох статей...".

Великий артист повинен був усе це враховувати, зважати й на театральні смаки кримських глядачів, які до виступу українських труп рідко коли бачили справжніх митців сцени. Бентежило його й те, що тутешнє населення майже не знало, зокрема в містах, української мови. Усвідомлюючи відповідальність за долю українського театру, вболіваючи за переслідуване царизмом українське слово, Кропивницький заздалегідь почав готуватися до подолання цих труднощів. Він підібрав для гастролей найвизначніші твори видатних українських драматургів, які правдиво відображали побут, звичаї й складну історію українського народу, його невпинне прагнення до волі. Після копіткої роботи і багатьох пробних вистав в українських містах і на гастролях в Петербурзі, Москві та інших містах і краях Російської імперії, до репертуару були включені п'єси М. Кропивницького "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук", "Пошились у дурні'', "По ревізії", Т. Шевченка "Невольник" (переробка М. Кропивницького), О. Стороженка "Гаркуша", М. Старицького "За двома зайцями", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Говчарівці", С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм".

За цей час трупа Кропивницького поставила десятки вистав, які зачарували глядачів. Хоча в трупі не було, окрім Кропивницького та Затиркевич-Карпинської й Ліницької, таких корифеїв, як М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, все ж таки вистави мали великий успіх, артистів глядачі зустрічали бурхливими й тривалими оплесками. Преса багато уваги приділяла виставі "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" і, зокрема, М. Кропивницькому. Театр був ущерть переповнений...Про самого пана Кропивницького, — відзначається в рецензії, — ...можна багато говорити, однак нема потреби, бо він здобув у Росії гучне ім'я і цілком заслужену славу скрізь не тільки як високоталановитий артист-художник, а й також і як батько, як перший організатор малоросійських труп".

Торкаючись безпосереднього виконання Кропивницьким ролі колишнього кріпака, стрільця й шевця Максима Хвортуни, газета відзначає, що актор "одразу завоював симпатію публіки своєю чудовою, високохудожньою і свідомою грою". Вдало провели, за свідченням преси, свої ролі й усі інші артисти трупи, дістали похвалу декорації, костюми, грим. Все це відповідало життєвій правді і робило виставу справжнім видовищем, що супроводжувалося злагодженим хором і оркестром, які виконували "чарівні українські мелодії".

Спектаклі "Невольник", "Глитай, або ж Павук", "Пошились у дурні", "По ревізії" рецензент називає шедеврами української сцени, а всіх артистів глибоко талановитими, виділяючи серед них того ж Кропивницького. Про нього ж пише так: "Незрівнянний і великий перш за все... сам п. Кропивницький, чиє високоталановите виконання найрізноманітніших ролей... неповторне. Важко собі уявити досконалішу у всіх відтінках гру. В особі пана Кропивницького глядач бачить... на сцені не "виставу", а живий, вихоплений із самого життя персонаж з усіма фібрами його душі, який то магічно мимоволі приваблює до себе, то вселяє у вас прокляття (як, наприклад, у п'єсі "Глитай"), огиду".

Найбільший успіх мав водевіль Кропивницького "По ревізії", в якому дошкульно висміяно представників зросійщеної сільської адміністрації. На сцені глядач бачив буденне життя, майстерно і напрочуд правдиво відтворене талановитими артистами. Спектакль цей належно був оцінений критикою. Виконавці, на думку рецензента, "були всі чудові, кожний у своїй ролі, причому пальма першості припала, ясна річ, на долю п. Кропивницького і пані Затиркевич. Публіка сміялась від початку п'єси до кінця. Всі артисти так увійшли в свої ролі, що глядачеві довелося докладати зусиль, аби згадати, що він насправді не в сільській волості, а в театрі...".

Симпатії глядачів завоювала й комедія Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці". Особливістю постановки цього твору є добір актора для виконання досить складної ролі Стецька, навколо якої зав'язуються головні колізії сюжету. За цю роль бралося багато акторів, зокрема, й з театру корифеїв, але жоден не зміг дорівнятися до Кропивницького, який глибоко розумів сутність цього образу і завжди вражав глядачів оригінальністю, талановитою і колоритною грою. Кропивницький порушив давню традицію зображувати Стецька людиною пришелепуватою, дурною. Великий артист утримувався від шаржування, він грав невимушене, правдиво, емоційно і напрочуд безпосередньо. Газета "Южний край" відзначала, що "краще зіграти... неможливо". Інтерпретацію Кропивницького помітила критика. "На противагу звичайному зображенню Стецька, який викликає в публіки безперервний сміх дурною поведінкою, п. Кропивницький зумів викликати своєю прекрасною грою до зображуваного ним дурня не лише сміх, а й співчуття".

Вистави трупи Кропивницького настільки зворушили й захопили глядачів Криму, що вони нагороджували акторів не лише аплодисментами за щире й майстерне виконання ролей, а й цінними подарунками, рецензенти ж, ніби змагаючись між собою, добирали найгучніші епітети для оцінки їхньої гри.

Артисти трупи Кропивницького пропагували в Криму українське слово не тільки своїми виставами, — вони виступали з декламуванням творів українських письменників. Так, приміром. 19 листопада 1889 року було дано в театрі концерт (дивертисмент) з участю Кропивницького, Левицького, Затиркевич-Карпинської. Газета "Крымский вестник" зазначала, що "п. Кропивницький прекрасно прочитав вірш Шевченка "Думи", а пані Затиркевич і п. Левицький дуже добре і комедійно виконали: перша малоросійське оповідання, а другий — сцени із єврейського побуту і єврейсько-релігійний мотив без слів".

М. Кропивницький в липні 1891 року вчетверте приїхав до Криму. Трупа розпочала гастролі в Керчі, де були показані "Наталка Полтавка", "Невольник", "Зайдиголова", "По ревізії", "Запорожець за Дунаєм" та інші твори. З Керчі трупа переїхала до Сімферополя, де, крім названих, з великим успіхом пройшли вистави "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Чмир".

Завершила виступи трупа у Ялті виставами "Наталка Полтавка", "За двома зайцями", "Невольник" та ін. Близько двох місяців цього разу перебувала трупа Кропивницького в Криму. Багатонаціональне населення півострова з щирою любов'ю зустрічало вистави українських митців сцени. В їхній грі публіка вбачала взірці високореалістичного мистецтва, пізнавала життя й душу українського народу. Трупа М. Кропивницького відігравала визначну роль у розвиткові взаємозв'язків між культурами народів, які населяли Крим.

Востаннє М. Кропивницький зі своєю трупою відвідав Крим у 1896 р. Гастролі відбувалися в Севастополі з 15 вересня до 13 жовтня 1896 року. Значно оновлений репертуар трупи містив 22 драматичних твори українських авторів. Спектаклі йшли майже щодня. Артисти трупи і сам Кропивницький працювали з великим напруженням і піднесенням.

Про неповторне вміння Кропивницького типізувати сценічні образи, про його неперевершений, оригінальний акторський хист маємо численні відгуки тогочасної кримської преси, зокрема, такий: "Пан Кропивницький чудово уособлює героя гоголівської повісті Тараса Бульбу. В його виконанні Бульба постає перед очима глядача характерним сколком козацтва тієї грубої і могутньої епохи... Грим і гра п. Кропивиицького не залишають бажати нічого кращого, і хто хоче бачити справжнього, типового Бульбу, повинен подивитися талановитого артиста в цій ролі..."

Реалістичне мистецтво театру Кропивницького здобуло в Криму таку славу й популярність, що вже в 90-х роках XIX ст. його почали наслідувати щирі прихильники українського слова. В багатьох кримських містах і навіть у військових частинах організовуються аматорські гуртки, які успішно виставляють твори українських письменників. "В неділю, 6-го лютого в приміщенні учбової команди 51-го піхотного полку за ініціативою завідуючого поручика Мойсеева було дано, — повідомляє газета "Салгир", — спектакль, в якому брали участь нижчі чини полку... і вільнонаймані учбової команди, що виступали як в чоловічих, так і жіночих ролях. Поставлені були дві малоросійські п'єси: "Бувальщина" і "Досвітки". Спектакль... приніс велике задоволення публіці, яку складали майже всі офіцери полку зі своїми родинами. Є чутки, що на масниці пропонують влаштувати подібний спектакль, поставивши малоросійську драму "Гайдамаки".

Російський царизм, як відомо, переслідував і забороняв українську культуру, мову, мистецтво. І все ж він був навіть милосерднішим, ніж більшовики, які, прийшовши до влади в Криму, взагалі українців не помічали й тримали курс на повну їх русифікацію. І от уже в наш час газета "Крымская правда" констатує: "Крим став республікою суцільної грамотності: в 1936 році була 1171 школа (в них навчалося 168 тис. чол.), серед них шкіл татарських — 338, російських — 549, німецьких — 116, єврейських — 60, грецьких — 20, вірменських — 17, та ін.". Як бачимо, про існування українських шкіл навіть не йдеться, наче їх і не було! Несприятливі обставини спричинилися до того, що українці стали цуратися своєї мови, культури, звичаїв, навіть змінювали свої українські прізвища.

Після передачі Криму до складу України в 1954 р. розвиток української культури пожвавлюється, набуває нового змісту.

У 1955 р. розпочинає роботу український театр, який виставляє п'єси українських авторів. Театр користується чималою популярністю. В цей час засновується й газета "Радянський Крим", яка видається українською мовою. Українська мова і література вивчаються в школах як предмет. В області функціонують дві школи-інтернати з українською мовою навчання. На сьогодні все це втрачено, а український театр лише спорадично виставляє п'єси українською мовою. Шовіністи силкуються довести, що в Криму ніколи української культури не було, що це нібито споконвічна російська земля, де все повинно бути російським. Уряд України мусив би подбати про українців Криму, створити нормальні умови для розвитку й української культури народу. Всі народи в Криму повинні мати однакові права. Тільки на паритетних основах розвитку освіти і культури всіх народів, які населяють Крим, можна досягти злагоди й миру.

Петро Киричок. Марко Кропивницький та театральне мистецтво Криму / Слово і час. — 1994. — №7.