Олесь Гончар вперше приїхав до Криму в 1948 році, на власні очі побачивши все, про що з дитинства чув від земляків. Односельці йшли на південь, до Таврії, щоб найнятися на сезонну працю. Хоч багато, хоч мало грошей їм вдавалося заробляти, та вражень від важкого, виснажливого життя ставало надовго.

 З часом у Гончара виник задум написати про молодість батьків і матерів, які були змушені йти на південь у пошуках кращої долі. Над романом "Таврія" письменник працював кілька років. Неодноразово бував Гончар у Сімферополі, Херсоні, Каховці, в Асканії-Новій, розмовляв зі старожилами, працював в архівах, щоб донести до читача колорит епохи та повні драматизму події (роман охоплює невеликий відтинок часу — квітень-липень 1914 року, переддень Першої світової війни). Південній Україні він також присвятив роман "Перекоп".

 Кримські простори були для Гончара не лише джерелом натхнення: полюбив він Крим і як чудове місце для відпочинку. Він відпочивав у санаторії "Харакс", бував у Євпаторії та Севастополі. Незабутне враження справили на нього Бахчисарай та Чуфут-Кале. Побував він і у Кримській астрофізичній обсерваторії у селищі Наукове. Часто відпочивав Гончар у коктебельському Будинку творчості письменників. Їздив до Феодосії, щоб відвідати картинну галерею Айвазовського. У 1955 році в Керчі був присутній на зйомках фільму "Дівчина з маяка", який ставили за його повістю "Хай горить вогник".

 Восени 1983 року на адресу ради музею середньої школи № 1 ім. Ушинського в Сімферополі надійшов лист від Олеся Гончара: "В Сімферополі я бував багато разів, мені подобається це сонячне місто. Мав свого часу зустрічі із студентами вашого університету, інституту, з читачами в обласній бібліотеці. В Сімферополі у видавництві "Таврія" кілька разів виходили мої твори, зокрема роман "Тронка", де чимало образів навіяно південною кримською красою. Мені приємно було читати, що Ви цікавитеся літературою, творчістю класиків і сучасних письменників, особливо тих, чия творчість була пов’язана з Кримом. Цього літа я теж був у Криму, в Айвазовському біля Алушти, і зберігаю в душі багато кримських вражень, які, гадаю, десь відгукнуться в майбутніх творах. Виконую Ваше прохання — посилаю фото з автографом. Прощу передати моє вітання Вашій учительці української мови Таїсії Федорівні Рудницькій".

 З0 квітня 1983 р. Олесь Гончар надіслав до редактора журналу "Піонерія" Станіслава Зінчука оповідання "Сестричка" та "Апельсин" молодої авторки з Криму Катерини Клименко: "Дівчина нелегкої долі, вона працює нині в Будинку відпочинку "Айвазовське", пише вірші і прозові твори. Як на мій погляд, ці її літературні спроби заслуговують на увагу редакції. Гадаю, що Ви й самі згодитесь, що в поданих оповіданнячках проблискує іскра таланту". Багато років потому Катерина Клименко згадуватиме: "Щаслива, що в житті мені довелося спілкуватися з такою видатною людиною. Багато працівників Будинку відпочинку "Айвазовське" згадують про Олеся Гончара, як про милу, привітну, серйозну людину. З багатьма він сердечно спілкувався, щиро розпитував про їхнє життя. Дуже тішився, коли чув українську мову в Криму"...

 Переймаючися ініціативою відкриття музею Лесі Українки в Ялті, у лютому 1989 року Олесь Гончар звернувся з листом до Голови Ради Міністрів Української РСР Марії Орлик: "Прошу з властивою Вам уважністю поставитись до листа шанувальників Лесі Українки з Ялти. Все готове, щоб відкрити в Ялті Лесин музей, треба їм тільки допомогти. Один добрий порух душі — і меморіальний Лесин музей почне діяти. Це буде справді в дусі перебудови. І Ваше добре діло не забудеться". Невдовзі Гончар надсилає листа до одного з ялтинських активістів, яким належала ініціатива відкриття Лесиного музею в місті: "Шановний Олексію Федоровичу! Вашого листа з приводу музею Лесі Українки в Ялті я власноручно передав Марії Андріївні Орлик, звернувшись, з свого боку, з проханням допомогти у створенні музею нашій великій поетесі. Будемо сподіватись, що, може, це прискорить відкриття музею, такого потрібного всім нам. А ви, товариші ялтинці, нагадуйте частіше місцевій владі, щоб вона не зволікала зробити для людей цю благородну справу". До речі, саме в Ялті Гончар вперше побував під час праці над романами "Таврія" та "Перекоп", а в Ялтинському Будинку творчості працював над "Тронкою" та розповідями з циклу "Південь". Це місто, за власним зізнанням, було для нього дорогим іменами Лесі Українки, Антона Чехова, а також славетного українського поета Степана Руданського, похованого на горі під кипарисами, де Гончар з друзями бував неодноразово, щоб вклонитися вірному синові України. Цієї весни, після російської окупації півострова, за півтора метри від могили Руданського розпочалися будівельні роботи...

 У грудні 1992 року редакція "Кримської світлиці" отримала листа від Олеся Гончара: "Не раз я засвідчував своє добре ставлення до людей, які живуть в кримському благословенному краю. Багато в мене друзів на цій чудесній землі. Кримські враження відтворилися і в моїй творчості, зокрема, в романі "Тронка". Я був і лишаюсь сповненим глибокої пошани до трударів Криму — таких умілих і щиросердечних, таких, які, я переконаний, дорожать дружбою між людьми різних національностей. Радий був дізнатись, що в Криму, нарешті, виходитиме українська газета "Кримська світлиця". Сподіваюсь, що це видання сприятиме порозумінню між населенням Криму, між людьми різних національностей, гармонізації стосунків, які можна буде назвати цілком цивілізованими. Вітаю з новим українським часописом вас, дорогі друзі!" На превеликий жаль, єдина україномовна газета Криму після анексії Криму навесні 2014 року позбулася редакційного приміщення...