Крим завжди мав значну національну і культурну специфіку, і перед українським урядом постала задача поступової інтеґрації Криму до українського політичного, державного, культурного та мовного контекстів. Крим – політично і адміністративно український регіон. Йому ще належить стати етнічно і культурно українським. Хоч українська влада доклала чимало зусиль, прагнучи українізувати Крим, задача українізації Криму була б нездійсненною без розуміння і допомоги з боку українських інтелектуалів.

Немає сумнівів у тому, що Крим належить до "місць пам'яті", вивчаючи які, українські інтелектуали, за словами канадського українського історика Сергія Єкельчика, складають основу українського "співтовариства пам'яті"; вони, перефразовуючи слова З. Когута, прагнуть інституціоналізувати свій інтелектуальний простір – закріпити свої права на території, український статус якої не всіма політиками і дослідниками з-за кордону.

Коли на початку 1990-х рр. українські інтелектуали зрозуміли, що тепер вони, а не партійні ідеологи, є авторами української історії, то вони довго не могли вирішити, як інтеґрувати кримську історію і сам Крим до українського контексту, тому звернулися до концепцій українських істориків минулого. Першим дослідником кримської теми в українській історіоґрафії був "батько" української історичної науки Михайло Грушевський, який аналізував кримські сюжети у зв'язку з історією України, ставши засновником полінаціонального канону в українській історії, яка після цього починає усвідомлюватися як історія українців і сусідніх народів.

Після 1945 р. вивчення Криму офіційно не було заборонене, але його було можливо вивчати тільки в контексті історії революційного руху. Історія Криму перестала бути національною (українською, татарською), вона стала радянською. Тому на початку 1990-х рр. українські інтелектуали зустрілися з численними методологічними труднощами.

Під час своєї героїчної історії Крим набув усіх аспектів, що дозволяють вивчати його в контексті колоніальної теорії: кримські території колонізувалися українцями і росіянами, а місцеве населення, кримські татари, залишалися на положенні нерівноправної і гнобленої меншини, яку було необхідно інтеґрувати до політичного та соціального контексту імперії. Крим зберіг свій колоніяльний статус і в ХХ ст. Депортація кримських татар і заселення Криму українцями і росіянами стали другою колонізацією Криму. Колоніальний статус переслідував півострів протягом всієї його історії.

Якщо радянські українські історики не вивчали Крим, керуючись ідеологічними причинами, то українські дослідники в діяспорі намагалися вивчати Крим, але значних успіхів не досягли. Крим з'являвся в історичних дослідженнях тоді, коли українські історики намагалися зрозуміти місце української історії в контексті історії Сходу і Заходу. Крим усвідомлювався як територія україно-татарських контактів, а проблема історії україно-татарського культурного і історичного синтезу не була помічена. Крим виникав в історичних дослідженнях істориків діяспори тоді, коли вони аналізували історію відносин між Україною і Московією.

Протягом Ранньої Нової Історії українські землі контактували з Османською Імперією і Кримом. Таким чином, Крим – міст від європейської історії України в її східну історію. Але Крим так і не був усвідомлений українськими інтелектуалами як східний регіон. Вони елементарно не встигли цього зробити. Українські східні студії закінчилися так само швидко як і почалися. Репресії проти наукової інтелігенції, серед якої були і українські дослідники Сходу, перервали розвиток східних студій в Україні аж до відновлення незалежності.

І зараз українськими інтелектуалами Крим не усвідомлюється як місцевий український Орієнт. Цьому сприяють ті радикальні зміни, які відбулися в цьому регіоні в радянський період. Тому, Крим усвідомлюється як типовий пострадянський регіон. З другого боку, це – регіон з безперечними тенденціями до поступової орієнтализації. Прояв такої тенденції – національне відродження кримських татар, їхнє повернення на історичні терени, звідки їх було депортовано. Тому сучасні українські інтелектуали конструюють свій власний Орієнт в Криму. Саме Крим, пов'язаний з історією Османської Імперії та етнічними тюрками, кримськими татарами – основа східних досліджень в Україні. В рамках цих студій українські інтелектуали створюють свій образ Кримського Сходу як місцевого Українського Орієнту.

В радянському Криму українська мова перебувала під негласною забороною, а в школах і університетах майже не викладалася. Тому в 1990-ті рр. інтеґрація Криму була пов'язана і з мовними проблемами. Але починаючи ще з радянського періоду в Криму існувала українська література, яку місцева влада воліла не помічати. Місцева українська літературна традиція існувала в умовах російського мовного домінування, але і в цій ситуації українські кримські письменники змогли сформувати свій український образ Криму. Іншими словами, в радянський період українські інтелектуали не могли політично боротися за Крим. Тому дискурс національності зі сфери політики перемістився до дискурсу культури. І хоча складно простежити використання їхньої спадщини (якщо воно взагалі має місце) в ідейному обґрунтуванні сучасної українізації Криму, аналіз спроб місцевих українських авторів інтеґрувати Крим до українського контексту необхідний.

У 1990-ті рр. українські інтелектуали спробували зробити Крим українським не тільки адміністративно, але і культурно. У такій ситуації намітилася тенденція інтеґрувати розвиток культури Криму до розвитку української культури. Крим почав усвідомлюватися не просто як місце пам'яті, але як регіон, нерозривно пов'язаний з розвитком української літератури. Крим перетворився на регіон, пов'язаний з життями та діяльністю національно маркованих постатей української історії. Крим відносно пізно увійшов до сфери української національної історії і тому він пов'язаний з діяльністю українських національно орієнтованих фігур, письменників і політиків набагато менше, ніж, наприклад, Львів або Харків. Але те, що сучасні українські інтелектуали прагнуть аналізувати його історію, в цьому аспекті свідчить, що в сучасному інтелектуальному дискурсі України виникла логічна зв'язка: минуле – ландшафт – люди. Всі ці три компоненти інтегровані в національну пам'ять, що сприяє посиленню українського впливу в Криму і його інтеґрації до загальноукраїнського контексту.

У 1990-тих рр. українські історики спробували з'єднати стару національну історіографію і досягнення діаспорних історичних досліджень у своєму вивченні історії Криму. Українські інтелектуали не без підтримки з боку діаспори усвідомлюють, що історію України треба вивчати і як історію регіонів – навіть тих, де українська етнічна група максимально скоротилася. Крим усвідомлюється як контактна зона, слов'ян і тюрків, Сходу та Європи.

Існує "романтична" і "героїчна" версія історії Криму, яка виявляється в теорії про те, що безпосередні предки українців жили на території Криму ще з античного періоду, коли доводиться контінуїтет між племенами таврів, жителями Тьмутораканського князівства і українським населенням. Крім цього, прагнучи довести, що Крим завжди був невід'ємною частиною України, деякі дослідники зближують історичні процеси на півострові з подіями на "материковій" Україні.

У комплексі кримських наративів в сучасній українській історіографії дуже важливі ті, що пов'язані з проблемами українського освоєння і української колонізації Криму. Дослідники цієї проблематики пишуть про те, що українці мають такі ж права, як і інші жителі Криму, на Кримський півострів. З другого боку, вивчення української колонізації ще раз підкреслює той факт, що у минулому регіон розвивався не просто як регіон тісно пов'язаний з Україною, а як саме український регіон. Цей комплекс наративів важливий для українських інтелектуалів – вони відчувають тиск з боку російських авторів, які монополізували право вивчати Крим як російський регіон і при цьому з нерозумінням і роздратуванням відносяться до спроб українських істориків студіювати кримську історію як українську. Тому, в сучасній українській історіографії помітна тенденція до деімперіялізації – відмові від старих імперських наративів . У такій ситуації українські інтелектуали, пристосовуючись до самого факту розпаду імперії, прагнуть демонтувати імперську спадщину з української історичної пам'яті. Українізація Криму виявилася однією з найважливіших форм інтелектуальної десоветизації і деколонізації Криму.

Запорізькі козаки брали активну участь у військових діях, в результаті яких Крим був приєднаний до Росії, а українські селяни – заселяли нові кримські землі. Сучасні українські інтелектуали акцентують свою увагу на участі українців в приєднанні Криму. З другого боку, вони схильні не обмежувати українську участь лише військовими діями у складі російської армії. Що стосується самої колонізації Криму українськими селянами, то сучасні українські історики схильні мотивувати це двома чинниками: по-перше, Крим був географічно близьким і потенційно єдиним регіоном з етнічними українськими територіями; по-друге, українці належали до груп, чия поведінка була передбаченою та прогнозованою.

Українські інтелектуали розуміють і не заперечують всіх складнощів процесу інтеґрації Криму до політичного простору України – тому деякі з них намагаються інтеґрувати Крим до системи українських культурних наративів через радикальне осмислення історії, відмову від реальної історії. Втім така тенденція демонструє важливість української проблеми, підкреслюючи ті зусилля, яких докладають українські інтелектуали до інтеґрації Криму до комплексу всіх українських регіонів.

Процес інтеґрації Криму не завершений, але ідейне обґрунтування необхідності поступового зближення Криму з іншими українськими територіями, формування кримських образів в українській історичній пам'яті сприяли інтеґрації Криму до сучасної України. Політики, політологи і економісти нерідко схильні ігнорувати ідейні, культурно-світоглядні аспекти проблеми, але без інтелектуальної активності, активної громадської і національної позиції українських інтелектуалів, яка нерідко здається несерйозною проблемою для згаданої вище категорії дослідників, інтеґрація Криму на сучасному етапі протікала би з численнішими труднощами, ніж в реальності. Процес українізації Криму протікає вже довго і важко – українці були в Криму меншиною, а їхня інтелектуальна традиція не сприймалася серйозно.

Крим – складний в усіх планах регіон, складний для вивчення і для інтеґрації. Крим – регіон, де презентовано різні тенденції: він може інтерпретуватися в категоріях історії модернізму, колоніалізму й постколоніалізму. Модерний образ Криму сформувався пізно – коли українські інтелектуали вже сформували образи інших українських регіонів. Крим – своєрідна лабораторія, де можна простежити розвиток українського модернізму. З іншого боку, Крим – регіон, який можна вивчати в рамках колоніальної та постколоніальної парадигми. Жодний інший регіон не демонструє такого розвитку відносин "підпорядкування – пригноблення" та "колонія – метрополія". Тільки Крим є і колонізованим Сходом, і постколоніальною Україною.

Український образ Криму формувався в умовах постійної боротьби проти російської і радянської політики асиміляції українців. Першими українськими інтелектуалами, що усвідомили необхідність ідейної та ментальної українізації Криму, були історики, які зрозуміли, що, довівши історичні права українців на Крим і показавши, що у минулому Крим був українським регіоном, Україна і політично зможе претендувати на Кримський півострів. Крім істориків свій внесок у формування комплексу українських кримських наративів внесли і письменники. Вони провели українізацію Криму в слові, інтеґрувавши його до українського літературного контексту та української мови. Можна говорити про Крим по-українськи, але набагато легше говорити про Крим українською мовою, розуміючи, що існує українська літературна традиція сприйняття і переосмислення Криму.

Таким чином, завдяки зусиллям українських інтелектуалів Крим інтеґрований до української історичної пам'яті, де виник комплекс кримських, національно маркованих українських наративів. Крим став "місцем пам'яті", з яким пов'язаний і український історичний досвід і сама українська історія. І ми можемо припустити, що український Крим посилюватиметься, в чому є чималі заслуги проаналізованої вище української інтелектуальної традиції.

Кирчанов М.В. Крим як "місце пам'яті": проблеми інтелектуальної інтеграції в український простір // Современные научные исследования и инновации. – Август 2011. - № 4

http://web.snauka.ru/issues/2011/08/1959