Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. про передачу Кримської області до складу УРСР було схвально зустрінуто жителями півострова. Проте деяке занепокоєння викликало так зване "питання про мову". У побутових розмовах висловлювалося припущення про те, що відтепер "викладання у всіх школах і вузах буде проводитися на українській мові, [...] обласна газета виходитиме українською й усі вивіски, назви установ теж будуть українські". Певна стурбованість панувала в колективі Сімферопольського обласного драматичного театру, значна частина якого була переконана в тому, що з відкриттям в обласному центрі українського театру російська трупа змушена буде переїхати за межі області.

 Спираючись на архівні документи, можна стверджувати, що часто-густо ініціативу в "українізації" регіону перебирав на себе Кримський обком КПУ. В серпні 1954 р. його бюро ухвалило рішення про вивчення української мови та літератури у школах Кримської області. У записці, надісланій до ЦК КПУ, зазначалось: "В зв'язку з передачею Кримської області до складу УРСР Кримський обком КПУ вважає необхідним увести в 1955-1956 навчальному році вивчення української мови та літератури в школах Кримської області і просить розглянути наступні пропозиції по даному питанню: 1. Для того, щоб надати учням шкіл області системні знання з української мови та літератури і тим самим забезпечити можливість випускникам навчатися в спеціальних середніх навчальних закладах та вузах УРСР, ввести з 1955-1956 навчального року вивчення української мови та літератури з II по VIII клас включно у всіх школах області.

 Запровадження вивчення української мови з 1955 року пояснюється тим, що в області немає підготовлених кадрів учителів, знаючих українську мову. Ці кадри необхідно підготувати протягом 1954-1955 навчального року. В області з 2193 учителів початкових класів лише 94 знають українську мову. Однак і вони досвіду викладання української мови зовсім не мають. Усього необхідно підготувати 1500 учителів для 11-х класів.

 2. У Кримській області 320 семирічних і 140 середніх шкіл. В кожну семирічну школу необхідно направити одного викладача і в кожну середню школу — двох викладачів української мови та літератури. Вони ж будуть вести викладання в школах робочої та сільської молоді. Усього необхідно мати 600 учителів.

 Обком партії просить ЦК КП України дати вказівку Міністерству освіти УРСР про направлення в Кримську область 600 учителів української мови та літератури для викладання в середніх та семирічних школах з 1955-1956 років.

 3. У зв'язку з тим, що в окремих семирічних школах учителі української мови не будуть мати повного 18-ти годинного навантаження, просимо дозволити облвиконкому виплачувати вчителям повну ставку.

 4. В період з 19549-55 навчального року провести курси по вивченню української мови учителями початкових шкіл у кількості 1500 чоловік. Дати вказівку Міністерству освіти розробити програму курсів і забезпечити вчителів початкових класів області підручниками української мови [...] .

 5. З метою забезпечення матеріальної допомоги та здійснення контролю за якістю викладання української мови в школах просимо ввести додатково в штат Кримського обласного відділу освіти 3 інспекторів-методистів, в штат Севастопольського, Сімферопольського, Керченського, Ялтинського, Євпаторійського, Феодосійського, Джанкойського, Білогірського районного відділу освіти — по одному інспектору-методисту. Створити при Кримському обласному інституті удосконалення вчителів кабінет української мови та літератури в складі завідувача та двох методистів".

 Відомо, що задовго до початку нового навчального року, а саме з кінця листопада 1954 р., викладання української мови розпочалося в п'яти початкових класах трьох шкіл Сімферополя. Якщо у 1955-1956 навчальному році українська вивчалася в 38 класах 24 шкіл 619 учнями, то в 1958-1959 році — в усіх других, третіх та п'ятих класах 19 766 учнів.

 Упродовж 1955-1956 рр. на засіданнях президії ЦК Компартії України неодноразово розглядалися питання, пов'язані з виданням українською мовою органу Кримського обкому КПУ газети "Радянський Крим", переходом кримського обласного книжкового видавництва на випуск масової літератури українською мовою, створенням у м. Сімферополі українського театру музичної комедії, організацією відділення української мови та літератури в Кримському педагогічному інституті.

 Передача Криму Україні, на думку вищого політичного керівництва республіки, неодмінно повинна була позначитися на топоніміці регіону. 5 вересня 1955 р. президія ЦК Компартії України ухвалила постанову "Про перейменування деяких населених пунктів Кримської області". Рішення республіканської партійної еліти було продиктоване тим, що "у Криму багато населених пунктів, географічних територій мають незрозумілі для більшості населення області назви". Першим для виправлення "незрозумілої" назви партійні бонзи обрали селище Алупка-Сара Ялтинської міської ради, яке повинно було перетворитися на Шевченкове.

 Утім, здійснити прискорену спробу "українізації" Криму республіканським можновладцям, так і не вдалося. Після ухвалення нового союзного закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти" (грудень 1958 р.; в УРСР відповідний лист з'явився у квітні 1959 р.), яким передбачалося право батьків обирати мову навчання своїх дітей, кількість школярів півострова, котрі бажали вивчати українську мову, почала зменшуватися. У 1970-1971 навчальному році залишилася тільки одна українська школа в Сімферополі, в якій навчалося 412 учнів.

 Небажання пропагувати впровадження української мови у всіх сферах суспільного життя на півострові спостерігалося і з боку очільників Кримської області. Мотивуючи збитковістю, бюро Кримського обкому КПУ 15 грудня 1959 р. закрило газету "Радянський Крим", припинило дубляж українською мовою журналу "Блокнот агітатора", бюлетеня "Виноградарство і садівництво Криму". За даними на 1959 р., етнічний склад населення півострова суттєво не змінився: українці становили 22,3%, а росіяни — 71,4%.

 Процес лібералізації радянського режиму, що розпочався відразу після смерті Сталіна, справив значний вплив на політичну й моральну- психологічну атмосферу в Україні. Початковий період десталінізації українського суспільства характеризувався припиненням масового терору, кампаній боротьби з "буржуазним націоналізмом", уповільненням процесу русифікації, зростанням питомої ваги українців як у керівництві республіки, так і всього СРСР. В червні 1953 року на пленумі ЦК КПУ з посади першого секретаря ЦК КПУ звільнено росіянина Л. Мельникова за звинуваченням у русифікації вищої школи й дискримінації місцевих кадрів на Західній Україні. На цьому пленумі за рекомендацією Президії ЦК КПРС керівником республіканської партійної організації вперше обрано українця - Олексія Кириченка (якщо не враховувати короткий термін перебування на цій посаді у 1920-х роках Д. Мануїльського). Підтримка українською політичною верхівкою М. Хрущова у його прагненні здобути владу у Москві призвело до посилення українського чинника в суспільно-політичному житті як республіки, так і всього СРСР. Зростання ролі національного елементу в партійному й державному апаратах, в управлінні господарським і культурним життям закріпив XVIII з'їзд Компартії України, що відбувся у березні 1954 року. Питома вага українців у новообраному ЦК КП(б)У збільшилась з 62% до 72%.

 Широка хвиля "українізації" партійних та державних структур республіки була результатом цілеспрямованих зусиль М. Хрущова у подоланні надмірного централізму й намаганні розширення сфери політичної активності національних еліт. Така направленість у діях із боку союзного уряду простежується під час святкування 300-річчя "возз'єднання" України з Росією; центральною подією ювілейних урочистостей стала передача Криму до складу УРСР.

 19 лютого 1954 року під головуванням К. Ворошилова відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР, присвячене розгляду спільного подання Президії Верховної Ради РРФСР і Президії Верховної Ради УРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. На урочисте зібрання прибули Голова Президії ВР Російської Федерації М. Тарасов, заступник голови ВР РРФСР І. Зимін, а від Української РСР - голова Президії Верховної Ради Д. Коротченко, заступник голови уряду М. Гречуха. Серед запрошених - перший заступник голови виконкому Кримської облради П. Лялін, голови виконкомів Сімферопольської та Севастопольської міських рад М. Катков та С. Сосницький. Спочатку виступив Голова Президії ВР Російської Федерації М. Тарасов, який повідомив про те, що Президія Верховної Ради РРФСР і Рада Міністрів РРФСР, враховуючи територіальну близькість Криму до України, спільність економіки й наявність тісних господарських і культурних зв'язків визнали доцільним передати Кримську область до УРСР. "Передача Кримської області сприятиме дальшому зміцненню братніх зв'язків між народами і відповідає загальним інтересам Радянської держави", - підкреслив Тарасов, після чого оголосив постанову Президії ВР РРФСР про передачу Кримської області до складу УРСР. Наприкінці засідання виступив голова Президії Верховної Ради СРСР К. Ворошилов, який зокрема, зазначив, що "...розв'язання всіх територіальних питань між союзними республіками ... основане на господарсько-економічній доцільності". Того ж дня Президія Верховної Ради СРСР ухвалила Указ "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР у склад УРСР".

 Не чекаючи прийняття відповідного Закону ВР СРСР про входження Криму до складу України, голова Ради Міністрів УРСР Н. Кальченко та секретар ЦК КПУ О. Кириченко звернулися до союзного керівництва з проханням розглянути проект постанови Ради Міністрів СРСР "Про заходи по дальшому розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області". Проектом передбачалося значне розширення посівів овочевих культур, закладка нових садів (на початку 1950-х р. порівняно з 1940 р. у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів), виноградників, ягідників, проведення цілого ряду заходів по збільшенню врожайності сільськогосподарських культур (в 1950 р. середній урожай зернових культур на кримській землі складав 3,9 ц/га) та підвищення продуктивності тваринництва. З метою заселення Криму (в роки Другої світової війни з півострова органами НКВС та МДБ було депортовано 231 262 кримських татар, болгар, вірменів, греків) український уряд просив дозволу на додаткове переселення в Кримську область в 1954-1958 роках 17,8 тисяч сімей колгоспників. Згідно з поданим проектом в Криму планувалися роботи по будівництву здравниць та благоустрою курортів. Передбачалося відновлення портів, зведення морських вокзалів в Ялті та Феодосії, побудова портових пунктів в курортних місцевостях Південного берега Криму. Проект містив також комплекс заходів щодо розширення торговельної мережі на півострові (наприкінці 1953 року в Криму було лише 3 хлібні магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових крамниць), збільшення будівництва житла, покращення водопостачання та комунально- побутового обслуговування населення Кримської області.

 Рішення вищого керівництва партії та уряду СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було схвально зустрінуте жителями кримської землі. Проте поряд із позитивними відгуками на акцію Російської Федерації серед деякої частини населення Кримського півострова спостерігалася деяка настороженість. Так, секретар Кіровського райкому партії Саричев повідомляв ЦК КПУ, що в районі "більшість товаришів ухиляються від оцінки факту приєднання Криму до України і на поставлене питання - як дивляться на це - відповідають - уряду видніше, як краще". Найбільше занепокоєння у жителів півострова викликало так зване "питання про мову". В ході численних розмов між кримчанами висловлювалося припущення про те, що "викладання у всіх школах і вузах буде проводитися на українській мові, ... обласна газета буде виходити на українській мові і всі вивіски назв установ теж будуть українські". Певна стурбованість панувала в колективі Сімферопольського обласного драматичного театру, значна частина якого була переконана в тому, що з відкриттям в обласному центрі українського театру російська трупа змушена буде переїздити в інше місто. В "Інформації про відгуки трудящих Кримської області на Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області до складу УРСР" зокрема зазначалося, що серед мешканців Ялти, Сімферополя "ведуться розмови про те, що на керівні посади Україна буде направляти своїх працівників, і що у зв'язку цим очікується велика перестановка кадрів". Крім того, населення прагнуло почути відповіді на запитання стосовно майбутнього адміністративного підпорядкування Криму: 1. Чи буде Крим окремою областю?

 2. Чи залишиться Сімферополь обласним центром?

 3. Чи збільшиться територія області за рахунок інших районів, що прилягають до Криму?

 4. Кому будуть підпорядковані здравниці Криму?

 Крім ідеологічної підготовки кримчан до змін через публікацію української тематики на сторінках місцевої преси, численні зустрічі партактиву з колективами промислових підприємств, колгоспів та радгоспів, керівництво УРСР переймалося виробленням дієвих заходів по забезпеченню швидкого економічного піднесення всіх галузей виробництва Кримської області. Відразу після святкування офіційної передачі Криму Україні, 26 липня 1954 року, ЦК КПУ прийняв постанову "Про заходи по дальшому розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області", згідно з якою з республіканського бюджету передбачалось протягом 1955 року виділити 100 тисяч карбованців на облаштування прибережної смуги Південного берега Криму. За клопотанням вищого політичного керівництва УРСР у середині 1950-х років було відновлено будівництво Північно- Кримського каналу. Вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні на півострові було збудовано потужний хімічний промисловий комплекс.

 Незважаючи на територіальну й історичну спорідненість Криму та України, серйозною проблемою у процесі входження півострова до складу УРСР був етнічний склад населення регіону. В зв'язку з цим республіканський уряд уживав заходи для заселення краю українцями й розвитку української мови. Впродовж 1955-1956 років на засіданнях Президії ЦК Компартії України неодноразово розглядалися питання, пов'язані з виданням українською мовою органу Кримського обкому КПУ газети "Радянський Крим", переходом кримського обласного книжкового видавництва на випуск масової літератури українською мовою, створенням у Сімферополі українського театру музичної комедії, організацією відділення української мови та літератури в Кримському педагогічному інституті.

 Часто-густо ініціативу в "українізації" регіону перебирав на себе Кримський обком КПУ. В серпні 1954 року бюро обкому прийняло рішення про введення вивчення української мови та літератури в школах Кримської області. В записці, надісланій до ЦК КПУ з цього питання, зазначалося: "У зв'язку з передачею Кримської області до складу УРСР Кримський обком КПУ вважає необхідним увести в 1955-1956 навчальному році вивчення української мови та літератури в школах Кримської області і просить розглянути наступні пропозиції по даному питанню: 1. Для того щоб надати учням шкіл області системні знання з української мови та літератури і тим самим забезпечити можливість випускникам навчатися в спеціальних середніх навчальних закладах та вузах УРСР, ввести з 1955-56 навчального року вивчення української мови та літератури з II по VIII клас включно у всіх школах області.

 Запровадження вивчення української мови з 1955 року пояснюється тим, що в області немає підготовлених кадрів учителів, знаючих українську мову. Ці кадри необхідно підготувати протягом 1954 - 55 навчального року. В області з 2193 учителів початкових класів лише 94 знають українську мову. Однак і вони досвіду викладання української мови зовсім не мають. Усього необхідно підготувати 1500 учителів для II - IV класів.

 2. У Кримській області 320 семирічних і 140 середніх шкіл. В кожну семирічну школу необхідно направити одного викладача і в кожну середню школу - двох викладачів української мови та літератури. Вони ж будуть вести викладання в школах робочої та сільської молоді. Усього необхідно мати 600 учителів.

 Обком партії просить ЦК КП України дати вказівку Міністерству освіти УРСР про направлення в Кримську область 600 учителів української мови та літератури для викладання в середніх та семирічних школах з 1955-56 років.

 3. У зв'язку з тим, що в окремих семирічних школах учителі української мови не будуть мати повного 18-ти годинного навантаження, просимо дозволити облвиконкому виплачувати вчителям повну ставку.

 4. В період з 1954 - 55 навчального року провести курси по вивченню української мови учителями початкових шкіл у кількості 1500 чоловік. Дати вказівку Міністерству освіти розробити програму курсів і забезпечити вчителів початкових класів області підручниками української мови <...> 5. З метою забезпечення матеріальної допомоги та здіснення контролю за якістю викладання української мови в школах просимо ввести додатково в штат Кримського облоно 3 інспекторів-методистів, в штат Севастопольського, Сімферопольського, Керченського, Ялтинського, Євпаторійського, Феодосійського, Джанкойського, Білогірського районо - по одному інспектору-методисту.

 Створити при Кримському обласному інституті удосконалення вчителів кабінет української мови та літератури в складі завідувача та двох методистів".

 Утім здійснити прискорену спробу "українізації" Криму українським можновладцям, так і не вдалося. За даними на 1959 рік етнічний склад населення півострова суттєво не змінився: українці становили 22,3%, а росіяни - 71,4% мешканців Кримської області. Разом із тим акція передачі Криму до УРСР, яка повинна була продемонструвати "вияв дружби й довір'я російського народу до українського" і підкреслити особливий статус України у складі СРСР, посилила автономістські домагання нового українського керівництва на чолі з П. Шелестом.

 Олег Бажан

 У 1955 році було прийнято рішення перевести факультет української мови і літератури Криворізького педагогічного інституту до Кримського педагогічного інституту. І з 1 вересня 1955 року група з 50 студентів третього курсу почала заняття в Сімферополі.

 Як згадують колишні студентки-подруги Тамара Цима і Ганна Тищенко, незважаючи на те, що довелося їхати від рідної домівки, вони швидко включилися у навчальний процес. Керівництво кримського вузу і студенти привітно зустріли криворожців. Правда, спочатку, почувши українську мову в стінах інституту, дехто посміювався. Але зовсім по-іншому почали реагувати, коли на перервах в аудиторії зазвучали мелодійні пісні "Думи мої...", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Повій, вітре, на Вкраїну" та інші. Бувало, слухаючи їх, хтось плакав. Студент Віктор Дериков керував хором, що прославився на багатьох концертах.

 Разом зі студентами в Крим приїхали і викладачі — Петро Максимович Киричок, Воля Миколаївна Заханевич і Марія Тимофіївна Доценко.

 У 1958 році відбувся перший випуск. Усі "новоспечені" вчителі були розподілені по школах. В Криму залунала українська мова.

 Так, Ганна Іванівна Тищенко одержала призначення до школи № 22 м. Сімферополя, де працювала понад 30 років. Вона — відмінник народної освіти України. Тамара Григорівна Цима була розподілена до Сакського району — села Кольчугіне. Пропрацювала в Кольчугінській середній школі також 30 років.

 Деякі батьки спочатку були проти введення української мови в школі. Але їхні діти намагалися краще осягнути новий предмет. Знання мови багатьом з них допомогло в подальшому житті...

 Борис Савенко

 На території АР Крим за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. було зареєстровано 2 413 228 громадян України, з яких 58,3% були росіянами, 24,3% — українцями, 12,1% — кримськими татарами тощо. Відповідно рідною мовою 78,95% назвали російську, 9,51% — українську, 9,59% — кримськотатарську. За роки незалежності України, а особливо за час президентства В. Януковича, ситуація з вивченням та використанням української мови, так само, як і українознавчих дисциплін, значно погіршилася. На півострові, де до останнього часу проживало за різними оцінками від 600 до 800 тис. українців, за роки незалежності було відкрито лише 7 україномовних шкіл та кілька десятків окремих класів з українською мовою навчання. Для порівняння: в Австралії, де проживають 35 тис. українців, існує 15 шкіл, в Аргентині, де мешкає 220 тис. українців відкрито 73 школи, у Бразилії для 155 тис. українців відкрито 12 шкіл, у Словаччині для 150 тис. українців — 156 шкіл. Водночас для задоволення потреб російськомовного населення АР Крим працювало 558 загальноосвітніх шкіл. Таким чином, у класах і школах з українською мовою навчання на півострові навчалося 7% учнів (загальний показник по Україні — 82%), кримськотатарською мовою — 3% учнів, російською — 90% учнів. Зрозуміло, що україномовні навчальні заклади на півострові, не могли задовольнити потреб українського населення. Але ж запити на навчання державною мовою висловлювали не лише етнічні українці, але й представники різних національних меншин, що повністю ігнорувалося місцевою владою. Так, у Сімферополі існувала лише одна україномовна школа-гімназія, що становило 2% від загальної кількості середніх навчальних закладів міста І-ІІІ рівня акредитації. У квітні 2012 р. у Севастополі, де була розташована єдина в місті україномовна школа-інтернат № 7, місцева влада оголосила про закриття школи, пославшись на "економію та оптимізацію навчального процесу". При цьому було заявлено, що заняття мають припинитися вже з нового навчального року, а школярів слід перевести до шкіл із російською мовою навчання. Тих же учнів, які не захочуть змінювати мову навчання, рекомендувалося перевести до інтернату для дітей із затримкою психічного розвитку. Схожі проблеми існували й у кількох школах Бахчисарайського району, у деяких інших районах автономної республіки, а також на Сході України.

 Аналіз співвідношення годин між російською та українською мовою у навчальних закладах Криму показав, що у 5-11-х класах на російську літературу відводилося 646 годин, а на українську — 289. У багатьох школах повноцінний курс українознавства замінили курсом для 1-4-х класів "Я і моя Україна", але згодом і його зміст був змінений: усі елементи з історії та культури України були вилучені. Нині у багатьох навчальних закладах півдня та сходу України замість українознавства викладається країнознавство або народознавство. У цілому, за повідомленнями освітян Криму, жодної державної програми розвитку україномовної освіти на півострові не існує. Висококваліфікованих освітніх кадрів та україномовних підручників не вистачає, а проблема вирішується за рахунок випускників російських ВНЗ та російськомовної літератури. Цікаво, що суто кримськими вищими навчальними закладами, які мали би виконувати цю функцію, є лише Таврійський Національний університет ім. В. Вернадського, Кримський державний індустріально-педагогічний інститут та Кримський державний гуманітарний інститут, а решту вакансій мали заповнювати випускники спеціалізованих факультетів інших українських вишів, як-от: Кримського факультету Київського національного економічного університету, Кримського заочного факультету Національного університету культури і мистецтв, Кримського факультету Східноєвропейського Національного університету ім. В. Даля, Євпаторійського педагогічного факультету Кримського державного гуманітарного інституту.

 Відсутність державної підтримки української освіти в Криму частково намагалися компенсувати своїми зусиллями кілька всеукраїнських громадських організацій, зокрема Рух "Не будь байдужим!" ("НББ"). Упродовж 2007-2014 рр. його активісти руху систематично проводили серед освітян півострову роз'яснювальну роботу, залучали до численних акцій місцевого та всеукраїнського масштабу, безкоштовно розвозили по школах україномовну літературу тощо. Серед найбільш вдалих акцій "НББ" можна назвати передплату для шкіл Армянська, Красноперекопська, Феодосії, Білогірська та Бахчисарая журналу Києво-Могилянської академії "Урок української"; організацію та проведення рок-концерту на підтримку української мови для моряків Севастополя, під час якого присутнім подарували компакт-диски з україномовними рок-піснями, брошури про те, як поступово перейти на українську мову (з особистого досвіду рок-музикантів гуртів "От Вінта!", "Гайдамаки", "Мотор'ролла", "ФлайзЗа"), а також значки із написом "Міняю часьі на годинник". Упродовж серпня — жовтня 2008 р. активісти руху допомогли поширити серед освітян, митців, діячів культури інформацію про всеукраїнський конкурс шкільних творів "Хто для мене Іван Мазепа?", який рух проводив спільно з Міністерством освіти України. В рамках цієї акції було організовано зустріч історика, голови журі конкурсу О. Ковалевської та виконавчого директора НББ О. Левкової з учителями АР Крим, громадськими активістами і народними депутатами кримського парламенту в Республіканському центрі інформації, а також прес-конференцію гостей у сімферопольському медіацентрі "ІКЕХ", де було прояснено мету, умови та завдання конкурсу; безкоштовно роздано серед місцевих шкіл книги О. Ковалевської "Іван Мазепа у запитаннях та відповідях" (К.: Темпора, 2008) та "Іван Мазепа. Майє іп ^к^аіпє" (К.: "НББ", 2008); передплачено молодіжний журнал "Однокласник" для тих шкіл, які зголосилися взяти участь у конкурсі. Наступного року зусиллями "НББ" відбулося нагородження суперпризерки анонсованого всеукраїнського конкурсу "Хто для мне Іван Мазепа" Світлани Селюх, чий твір увійшов до десяти найкращих в Україні з поданих на конкурс близько 8 000 тисяч робіт. У серпні 2010 р. активісти руху "Не будь байдужим!" вручили комплект книжок зі сучасної української літератури переможниці номінації "Вчитель міста" вчительці української мови та літератури школи-ліцею № 9 м. Ялта В. Овсейчук. Упродовж листопада 2010 — серпня 2012 р. по школах Криму було розповсюджено методичний посібник та навчальні диски "Карпатська Україна", а також заохочувальні плакати із зображеннями відомого спортсмена Василя Вірастюка та дизайнерки одягу Оксани Караванської з гаслом: "Я успішний/а і розмовляю українською". Не менш цікаву акцію "Спитай у політиків! Вимагай відповіді!" провів рух у листопаді-грудні 2012 р. Від її учасників з 6 міст АР Крим вимагалося задавати питання на взірець: "Де права українців? Чи є в Україні: україномовні журнали? — ні. Україномовні фільми? — ні. Україномовні книги? — ні. Українські школи? — тільки на папері". Нарешті, у січні 2014 р. "НББ" разом із місцевими активістами започаткував проект поширення знань про сучасну українську літературу "Сучасне Епатажне Креативне Слово", в рамках якого 17-м школам м. Сімферополя було подаровано комплекти україномовної літератури для підлітків. Окремо до трьох республіканських бібліотек було передано видання руху "Не будь байдужим!" та нагороджено переможців Всеукраїнського конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика у гімназії № 33.

 Не менш необхідною впродовж кількох років була діяльність іншого громадського руху добровольців — "Простір свободи" на чолі з Тарасом Шамайдою. Активісти цього об'єднання в 2013 р. оприлюднили аналітичний огляд "Становище української мови в Україні в 2013 році". Документ було презентовано з нагоди Дня Української мови та писемності. Як зазначили автори, огляд "базується на даних державної статистики, соціології, а також власних моніторингових досліджень, здійснених волонтерами руху в усіх регіонах України". У контексті ситуації з навчанням, використанням та захистом української мови в Україні загалом та в Криму зокрема, варті уваги наступні відомості зі згаданих матеріалів. Незважаючи на те, що в Криму українською навчалися лише 7,4% школярів, влада цілеспрямовано перешкоджала відкриттю нових українських шкіл чи класів навіть попри письмові заяви батьків.

 Ситуація з наявністю україномовних навчальних закладів різних рівнів акредитації, державної програми з їх підтримки, забезпеченість літературою та інформацію українською мовою залишається загрозливою як в цілому по Україні, так і в АР Крим зокрема. Гуманітарну та інформаційну політику в автономії було цілком провалено.

 Ольга Ковалевська