«Від першого кілочка ПКК життя моє пов'язане з ним. Так доля склалася, що, скінчивши технікум, я працював у Джанкойському районі, в степу, біля Чонгарського мосту. Після армії знов працював у Джанкої. Далі — Красноперекопськ, де відбувалося будівництво ПКК. Це було активне, вируюче загальнорадянське комсомольске будівництво. Люди їздили на будівництво щодня за сто кілометрів на машинах, часом навіть без кунгів, просто неба... Мало хто тепер згадує, що ПКК носить ім'я Ленінського комсомолу України — саме на честь молодих будівничих.

 День запуску ПКК, 17 жовтня 1963 року, був незабутнім, довгоочікуваним! Сам Хрущов був присутній на цьому святі. А я був першим секретарем райкому комсомолу і очолював районний комсомольський штаб будівництва. Я пам'ятаю і дату, і час: об 11:45 відбувся той історичний вибух, який зруйнував греблю в річищі каналу, і вода прийшла до Криму. Життя прийшло! Люди з радощів плакали.

 Хто не жив там, той не зрозуміє, що це таке. Я в степу народився — на Херсонщині. І скажу вам, людям у Північному Криму треба було платити не за їхню працю, а лише за те, що вони погодилися там жити! Ви не уявляєте, яке то було життя — до каналу. В роки посухи цілими селами народ вимирав! Волами возили воду; родині, де більш ніж четверо людей, давали два відра води, а маленькій родині — одне. Садів і городів люди майже не мали. До приходу в Крим дніпровської води не лише на Керченському півострові, а й навіть у Сімферополі вода була суворо за графіком.

 Канал називали артерією життя — і це не просто такі гарні слова. Ви лиш погляньте, як після відкриття каналу почалося зростання населення. Воно з 1963 до 1990 року збільшилося вдвічі — з 1 236 000 до 2 445 000 осіб. Люди поїхали освоювати Крим. За підрахунками, кожний кілометр каналу мав окупитися протягом півтора-двох років. Це означає, до нього має бути прив'язана зрошувальна мережа, мають вирощуватися культури. Перша черга каналу дала півтора мільярди рублів прибутку і окупилася більш ніж удвічі.

 Зараз ми втратили цілу систему провадження сільського господарства — зрошуване рільництво. Те, яке створювалося десятиліттями. 20% земель, які в Криму зрошувалися, давали 60% всієї сільськогосподарської продукції півострова! Було побудовано 90 тисяч гідротехнічних споруд і 675 помпувальних станцій. На нивах працювали понад п'ять тисяч дощувальних машин. У 1990 році виробництво зерна та м'яса, фруктів і овочів порівняно з 1963 роком збільшилося вп'ятеро. А зростання виробництва кормів більш ніж втричі дозволив значно збільшити поголів'я великої рогатої худоби та свиней. Завдяки зрошуваному рільництву в 1988–1990 роках Крим виробляв у загальнодержавному обсязі 38% винограду, понад 15% плодів і ягід, 6% овочів.

 Багато хто каже зараз, що Україна розікрала канал, 400 кілометрів труб, здала на металобрухт дощувальні споруди... Але я так скажу: це не якась абстрактна Україна, а цілковито конкретні керівники, до того ж тут, на місцях. Ніхто не бився за канал, не боронив цьому процесові тотального розкрадання та вседозволеності. Хто це зробив? Свої ж! А ті, хто зобов'язаний був цьому запобігти — прокуратура, міліція, місцеві органи самоврядування, заплющували на це очі. Я пишаюся тим, що мені випало працювати в радянській Україні. Це була одна з найрозвинутіших республік Союзу. В Криму були найбільш соціально облаштовані села. Дитячі садочки, фельдшерско-акушерські пункти, комбінати побуту, клуби, палаци культури, саме палаци, яким деякі міста б позаздрили — зі сценами, що оберталися...

 У Красноперекопському районі не було молочно-товарної ферми, де б не було для працівниць фінської лазні. Це ж профілактика захворювань суглобів, а ти спробуй доярку, що звикла все життя у ночвах митися, затягти до тієї бані! Привчали людей до культури. І домоглися, що ревматичні захворювання знизилися на 50% буквально протягом трьох років.

 Першу чверть століття довкола каналу вирувало життя, другу половину його життя довкола копирсалися крадії. Чистили — і все. А потрібен поточний ремонт щороку... Зараз там закинуте все. Якщо ще рік не використовуватиметься канал, — прощавай, Північнокримський! Я часто їжджу туди, я не сентиментальна людина, та сльози проймають, коли бачу, що там лишилося! Клубок до горла підкочує, немовби втрачаєш близьку людину. Цей залізобетон — він немовби живий організм. Влітку, коли ґрунт нагрівається до 60 градусів, а води нема — його коробить, веде. Одинадцять тисяч кілометрів каналів міжгосподарських, зрошувальних і трубопроводів! Як звідси до Аляски! Йому без води стояти влітку не можна.

 От зараз усі кажуть, що Крим від безводдя врятують артезіанські свердловини. Ми, прийнявши тоді дніпровську воду, від Перекопу до Керчі тампонували свердловини. А були свердловини, до яких заганяли дніпровську воду до водоносних горизонтів, щоб поповнити їх.

 А тепер у Північному Криму вже воду пити не можна — солона! Якщо весь час помпувати зі свердловин, що буде далі? Катастрофа. Що можна робити в Криму без води? Крим — це не лише Південне узбережжя, не лише курорти. В мене думка одна. Якщо не вирішити питання щодо Північнокримського каналу політичним, дипломатичним шляхом, ідучи на необхідні компроміси, він загине, і все, що було на півночі, північному заході, північному сході Криму, вся інфраструктура — також. Люди звідти підуть, села помруть».

 («Крымский ТелеграфЪ» № 331 від 5 червня 2015 року)

 http://ktelegraf.com.ru/6967-perekrytaya-arteriya-zhizni.html