Відомий український письменник, автор нашого духовного гімну-молитви "Боже великий, єдиний..." Олександр Кониський регулярно приїздив до Криму, який добре знав і любив, заради поліпшення здоров'я, але при цьому склавши руки ніколи не сидів. Саме тому чимала частина його творчої спадщини тісно пов’язана з Кримом, зокрема з Південним берегом. Саме тут він працював над однією з перших біографій Тараса Шевченка, знаною під назвою "Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя", і якій він присвятив останні десять років свого життя.

Найчастіше письменник зупинявся в Алупці, куди, ймовірно, його першим запросив Михайло Коцюбинський. У листі до Василя Лукича від 1 квітня 1896 року Коцюбинський писав: "У нас, в Криму, як вам певно звісно, проживає О. Я. Кониський. Здоров’я його поправилось. Скучно тільки йому в Ялті, от він і наважився переїхати сими днями в Алупку, до нас, чому і я радію вельми, бо так важко на чужині без своїх людей, що й не сказати". Тільки восени 1896 року Кониський залишає Крим і повертається до Києва. У наступні свої приїзди на Кримське узбережжя він також обирає місцем свого відпочинку Ялту та її околиці.

Основний прозаїчний доробок письменника увійшов до 4-томника, який він підготував за життя (О.Я. Кониський-Перебендя, Твори, тт. I—IV, Одеса — Ялта, 1898—1902). Видання третього тому його творів було здійснене в Ялті 1900, останнього року життя письменника, в місцевій друкарні Бахтіна (за іншими джерелами — Вахтіна), що свідчить про тогочасне книгодрукування українською мовою в Криму. Проте ця книга могла побачити світ лише за умови дозволу цензури та застосування "общепринятого", тобто російського правопису, на що Кониський змушений був погодитись.

У цій книзі опубліковане одне з кращих оповідань Кониського — "Ранком в Алупці", написане 1896 року. Вперше воно побачило світ у дебютному виданні журналу "Літературно-науковий вісник" 1898 року під назвою "В тумані (Дійсність і галюцинації)".

Оповідання має ряд жанрових прикмет поезії в прозі. Автор відтворює візію, котру він пережив під час напруженої роботи над біографією Шевченка. Краса природи, гірський ландшафт довкілля Алупки, могутність моря мали неабиякий вплив на відчуття письменника. Та водночас він думав і про "друге море, з берегом, политим слізьми-журбою та тугою многостраждального поета", уявляючи біль Шевченкової душі на засланні. Втомлений працею письменник, щоб повернутись до дійсності та відпочити, кинув свій погляд в далечінь. Його неймовірно загострені відчуття дозволяють по-новому побачити розкішне і напрочуд рухливе морське плесо: "Море гралося барвами, кидалося в очі дівочістю, ніжністю, жартівливим лукавством, здавалось забіякою, що грає у хованки". Зачарованим поглядом автор охоплює всю панораму Алупки: густі кипариси, що навіюють сум, вежі Воронцовського палацу, мечеть, яка своїм мінаретом хоче сягнути Ай-Петрі, смуги снігу в щілинах гірських вершин, — все це заговорило, ожило, демонструючи гармонію світу, створеного для людей Богом. І раптом на очах автора здійснюється диво: з морського туману з’являється постать. Через мить він впізнає в ній самого Шевченка, який чудом подолав часові бар’єри і опинився перед ним, на веранді алупкінської домівки. Безперечно, Кониський розумів, що це була галюцинація, але уявні образи, наближені до реальних, справили на нього незабутнє враження. Шевченко немов благословив тяжку працю Кониського і разом з тим дав йому можливість побачити світ по-новому.

В цьому оповіданні Кониського маємо перший художній опис Алупки в українській літературі. Особливо мальовничо автор відтворює море; в нього воно — потужна сила, що здатна наснажувати і пестити душу, що вкрай необхідно справжньому митцеві.

Морські пейзажі надихали і поетичну музу Кониського. У Сімеїзі, зокрема, були створені кілька віршів, які увійшли до циклу "З скорбних пісень" (опубліковані після видання поетичної збірки "Порвані струни" у журналі "Літературно-науковий вісник" 1898 року).