В офiцiйнiй росiйськiй, а згодом i радянськiй науцi проблема "Україна та Крим" розглядалася тiльки у планi стосункiв Росiї з Кримом. Однак, як свiдчать iсторiчнi факти та документи, українцi мали близькi стосунки з Кримом, жили в Криму задовго до приєднання України до Росiї. Як свiдчить турецький мандрiвник та iсторик, автор 10-томної "Книги мандрiв", Евлiє Челебi, за переписом 1666 р. в Кримському ханствi проживало 1 мiльйон 120 тисяч чоловiк. З них - майже 920 тисяч козакiв (тобто - українцiв), серед яких 120 тисяч дiвчат та 200 тисяч дiтей.

Перший пiсля 1917 р. перепис населення у Криму (1921 р.) мав чiтке полiтичне пiдгрунтя: всi українцi в Криму були записанi росiянами. Лише в 1926 роцi за переписом знову появились в Криму українцi, в 1930 р. в Криму функцiонує 10 українських сiльрад, а в 1939 р. уже засвiдчується українцiв понад 150 тисяч. Однак ця цифра не вiдповiдає дiйсностi, як i данi перепису 1989 року, за яким в офiцiйних джерелах давалось три цифри - 625, 725, 900 тисяч. Реально ж у Криму проживало перед вiйною i сьогоднi проживає понад 1 мiльйон українцiв. Згiдно сумної статистики серед загиблих в останнiй вiйнi кримчан майже 80% - українцi.

Наявнiсть такої кiлькостi українцiв, якi постiйно проживали i проживають у Криму, позначилась i на топонiмiцi.

В українськiй топонiмiцi Криму чiтко видiляються двi iсторичнi групи: топонiми, якi iснували до 1954 року, та топонiми, якi виникли пiсля приєднання Криму до України.

До найдавнiшних українських топонiмiв належать бiльшiсть таких, якi пов'язанi зi вказiвкою на мiсцевiсть. Це назви сiл: Глибокий Яр, Зелений Яр (два села), Бiлоглинка, Левадки, Балки, Карпова Балка, Затишне, Вишнякiвка, Копанi. Майже два столiття iснує село Мазанка, яке засноване, за переказами, вiдставними козаками Чернiговського полку, який брав участь у вiйнi Росiї за Крим. Українськими традицiйно вважаються села Зоряне, Зоря, Колоски, Чоботарка (два села), Червоне.

Деякi українськi хутори в Криму - це залишки колишнiх козацьких зимiвникiв. Майже всi вони, якi не розрослися в села, зруйнованi. Це такi: Баштанiвка, Великий (Большой) Кут, Великий (Большой) Яр, Козачий Яр, Малий Яр, Горлиця, Запорiзьке, Козаче (два села), Зелений Гай, Отари, Покоси, Калачi, Криничне, Кринички, Лепетиха, Хмельницьке i iн.

До нових українських топонiмiв, якi з'явилися пiсля вiйни, належить бiльшiсть назв т.з. переселенських сiл. Ряд назв з'явились на вiдзнаку вiдомих дореволюцiйних українських письменникiв та дiячiв, а також укра›нських дiячiв радянських часiв: Богданiвка, Дорошенкове, Шевченкове, Осипенко, Литвиненкове, Бабенкове, Бондаренкове i iн. Значна частина нових назв вказує на попереднє мiсце проживання першопоселенцiв: Днiпровка, Вiнницьке, Українське, Українка, Полтавка, Полтавське, Лебединка, Шепетiвка, Сумське, Нiжинське i iн.

Основну масу давнiх укра›нських топонiмiв Криму становлять топонiмiзованi загальновживанi слова: Калачi, Балки, Ставки, Кринички, Копанi, Левадки, Покоси, Колоски, Виселки, Отари, Яр, Кут, Гай, Мазанка, Горлиця, Зоря i iн. Деякi iз цих назв мають при собi конкретизуючi прикметники, що вказують на особливостi чи приналежнiсть: Яр (Глибокий, Зелений, Малий, Козачий), Кут (Великий), Балка (Карпова, Глибока) i iн. Меншу групу серед цих топонiмiв становлять субстантивованi прикметники, якi колись входили до двослiвної назви: Козаче, Запорiзьке, Криничне, Хмельницьке, Чумакове (колись "Козаче Село", "Чумакове Село" та iн.).

Переважна бiльшiсть нових українських топонiмiв Криму - це субстантивованi прикметники з первiсним значенням присвiйностi (Шевченкове, Дорошенкове, Бондаренкове i iн.) та приналежностi (Вiнницьке, Українське, Полтавське, Сумське, Нiжинське i iн.).

Отже, традицiйнi, всестороннi стосунки України з Кримом iз найдавнiших часiв, постiйне проживання на територiї пiвострова українцiв, спричинились до утвердження в топонiмiцi Криму значної кiлькостi українiзмiв.

Є.С. Регушевський

"Культура народов Причерноморья", том №1, раздел III: Mатериалы II научных чтений.

Стаття екс-декана філологічного факультету Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Є.С. Регушевського про топоніміку Криму була надрукована 2013 року в журналі «Культура народов Причерноморья» і розміщена на сайті Таврійського національного університету. Після анексії Криму матеріал з сайту було видалено.

"Дайте мені, таврійцю, тут трохи розповісти вам, панове, про таврійський суржик, який ми не вважаємо суржиком, але українською мовою з деякими російськими словами. Слово "суржик", до речі, є образливим для мене. Але, назад до суржику. Справа є така, що таврійська українська включає багато російських слів але ті слова вживаються згідно з фонетичними та граматичними правилами української мови. Наприклад, слово "лікарня" таврійською українською буде "больниця". Це не "больніца", це саме "больниця". Для вас це може й звучить кострубато, але, гей, це моя рідна мова. Хто проти моєї рідної мови?

Так само, у нас не кажуть "шчо", у нас кажуть "шо", й вимова ця, як мені здається, не має нічого спільного з російською. Шокання має досить стару традицію у Таврії, років з двісті я вважаю. Є й село Шотівка в якому живуть Шокарі".

http://maidanua.org/arch/mova/1009983736.html

"ЧОБОТИ - чоловічі чоботи з халявами висотою до колін;

ЧОБОТІ - чоловічі зимові черевики з "молнією", з синтетичної шкіри, з коротенькими халявами 20-25 см;

КИРЗАКИ - кирзові чоботи;

РЕЗИНОВІ (без "чоботи", або ще "резові") - гумові чоботи з високими халявами, (включно з рибальськими);

САПОГИ - високі чоловічі, хутряні, натуральні чоботи з високими халявами. Так само бува, називать т. зв. "ментовські" або "сторожові";

САПОЖКИ - дитячі чобітки для хлопчика до 12 років;

ЧОБІТКИ - виключно жіноче взуття, усілякі - і без каблуків, і з каблуками;

Це в нас у Таврії така "термінольогія"..."

http://lingvoforum.net/index.php/topic,6973.0.html

"З приводу тавричанського діалекту. Коли добирався своїм ходом до мису Тарханкут: спочатку кількома транспортами до Оленівки, а потім пішки, то в Оленівці прислухався як розмовляють місцеві бабці. Мені здалося, що вони розмовляють місцевим варіантом української мови, і це ні в якому разі не суржик... "

"Таврійський діалект формувався в межах Російської імперії, та все ж це радше діалект української, ніж російської (хоча за часів формування таврійського суржику мовою навчання для таврійців, на й взагалі офіційною мовою була російська). Таврійський діалект містить багато питомих грецьких і татарських слів — ті ж чигирі, наприклад (чиґир - зарості татарською) або "друшляти" — вештатись (від німецького durchlagen). Вітер — "широкка" від генуезького "сірокко", і ще дуже багато рибальських слівець мають корінні керчани з грецької та італійської".

http://lingvoforum.net/index.php/topic,6973.50.html

Степовий говір:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Степовий_говір

"Сама назва Чоботарка є вже на карті 1817 року. Ймовірно поселення виникло ще за часів Кримського ханства й було пов'язане з українськими чумаками, оскільки слово "чоботар" не кримськотатарське (як це можна бачити в краєзнавчих працях), а українське. Розташування села (якщо точніше — невеликого хутора) на перетині шляхів до кількох соляних озер цілком пояснює його назву. Чумаки могли тут відпочивати, лагодити вози та, звісно ж, своє взуття; на узгір'ях їм часто доводилося ходити пішки, особливо побіч навантажених возів.

За часів Кримського ханства не раз спалахували епідемії чуми; в таких випадках торгівельні каравани та чумацькі товариства мусили перечікувати час карантину в особливо призначених поселеннях. Мабуть, Чоботарка (як і Чумакарка, або Чумакари на південь-захід від Сімферополя) виконувала таку роль".

http://kraevedenie.net/2009/01/17/schlee-krim/

Чумакарка. Старовинне село під Сімферополем, яке також називалося Чумакари, а за радянських часів було перейменоване на Обрив — мабуть, для того, щоб остаточно обірвати будь-яку пам'ять про чумаків, котрі бували в цих краях, і для яких це село з часів Кримського ханства було своєрідною базою, — як і Чоботарка в Сакському районі, наявна на картах вже з 1817 року. В ті часи не раз спалахували епідемії чуми, і в цьому випадку торгівельні каравани та чумацькі товариства мусили перечікувати час карантину в відокремлених пунктах.

Чумакаркою зветься й маленьке брудне озерце, що влітку пересихає, — свого часу воно було великим і глибоким. Так само називається й річка, що протікає неподалік.

Першу згадку про джерело Чумакари датовано 1881 роком (реконструювалося воно в 1934 та 2009 роках). Одна з вулиць Сімферополя так раніше й називалася — Чумакарська. Зараз вона зветься Старозенітною.